використовуються різними підприємствами і фірмами терміном від 2 до 6 років); може вкладати фінансові інвестиції у цінні папери інших акціонерних товариств і підприємств. Такий ризик небажаний, оскільки можна втратити всю свою виручку від операції.
Область неприпустимого ризику. В її межах можливі втрати, близькі до розміру власних коштів, тобто повного банкрутства фірми. Тоді прострочена заборгованість за позиками складе 100%, й існує досить великий ризик, пов’язаний із вкладанням грошових коштів та майна під застава для отримання банківських кредитів. Коефіцієнт ризику Н3=Н(В1_Г1) знаходиться в межах 75-100[5].
Таблиця 2.1.
Статистичні дані виникнення втрат у виробничій діяльності фірми |
Частота виникнення втрат F, %
Безризикова | Область ризику
Рік | область | мінімального | підвищеного | критичного | неприпустимого
Fзаг | F2 | F3 | F4 | F5
1997 | 0,75 | 0,32 (42%) | 0,33 (44%) | 0,05 (7%) | 0,05 (7%)
1998 | 0,80 | 0,35 (45%) | 0,20 (25%) | 0,20 (25%) | 0,05 (5%)
1999 | 0,85 | 0,05 (5%) | 0,17 (20%) | 0,25 (30%) | 0,38 (45%)
Для визначення максимального рівня ризику Рр(мах) по одному з видів господарської діяльності фірми, наприклад зведенню будівель і споруд та їх фінансуванню за державний кошт у вигляді капітальних вкладень з гарантією уряду України, використовуються статистичні дані про виконання такої роботи фірмою за декілька останніх років (табл. 2.1.). З цією метою доцільно використовувати графік Лоренца.
Припустимо, що загальна частота виникнення втрат фірми Fзаг визначається за формулою (2.1.): Fзаг =0,75 у 1997; 0,80 у 1998; 0,85 у 1999 р. Це відповідає сумі частот виникнення втрат у областях ризику від 2 до 5 (рис. .1.) з розподілом у точках А1, Б1, В1 згідно з даними, наведеними у табл. .1. Рівень ризику Рр(мах) визначається за частотою виникнення втрат. Для побудови графіка частоту виникнення втрат поставимо у висхідний ранжований ряд за кількістю явищ, потім вирахуємо кумулятивні (накопичені) підсумки, які у табл. .1. за 1999 р. означають, що частість страт в областях дорівнює, %: другий - 5, 3-й - 25, 4-й - 65 і в 5-й - 100. Далі беремо квадрат розміром 100х100 і на вертикальній осі відкладаємо кумулятивні підсумки частот, а горизонтальний відрізок розбиваємо на рівні частини за числом областей ризику. Відклавши на графіку проти відповідних кумулятивних підсумків точки і з’єднавши їх плавною кривою, одержимо лінію Лоренца (рис. .2.).
За відсутності втрат, тобто при роботі фірми у безризиковій області (Рр=0) лінія Лоренца являтиме собою пряму. Якщо Рр>0, тобто рівень ризику підвищується, частота виникнення втрат розподілиться нерівномірно.
Чим вищий показник Рр, тим більш випуклою є лінія Лоренца, а отже тим більшим буде відрізок, обмежений цією лінією і лінією рівності. Якщо від одиниці відняти відношення довжини відрізку аb=1,7 до довжини всієї діагоналі АС=7,2, то одержимо значення Рр.
У цьому випадку рівень ризику визначається
Рр(1999) = (1 - 1,67/7,2)х100% (2.2)
Кривизна лінії Лоренца може мати протилежне зображення, яке залежить від значень кумулятивних підсумків. Якщо це так, тобто коли частота виникнення ризику незначна, то одиниця у формулі відсутня.
Побудова кількох ліній Лоренца за різними періодами дозволяє порівнювати Рр за ступенем кривизни цих ліній.
Проведені дослідження методу визначення величини Рр за допомогою графіка Лоренца поряд із позитивними аспектами виявили і деякі його недоліки. Так згаданий показник не дорівнюватиме одиниці при його максимальному значенні, а буде лише прямувати до неї. Цей недолік можна усунути визначенням індексу ризику за формулою
(2.3)
де Рр — рівень ризику за певний період часу;
п — число одиниць сукупностей;
V( 1,2,...,п) — питома вага частоти виникнення втрат Рр.
Запропонований показник (індекс ризику) визначається з використанням даних табл. 2.2 [5].
Таблиця 2.2.
Розрахунок рівня ризику за певний період |
Розподіл частоти втрат F0 за черговістю визначення
1997 | 1998 | 1999
1 | 2 | гр.4 х | 1 | 2 | гр.7 х | 1 | 2 | гр.10х
гр.2 | гр.2 | гр.2
1 | 0 | 0,32 | 42 | - | 0,35 | 45 | - | 0,05 | 5 | -
2 | 1 | 0,33 | 44 | 44 | 0,20 | 25 | 25 | 0,17 | 20 | 20
3 | 2 | 0,05 | 7 | 14 | 0,20 | 25 | 50 | 0,25 | 30 | 60
4 | 3 | 0.05 | 7 | 21 | 0,05 | 5 | 15 | 0,38 | 45 | 135
Разом: | 0,75 | 100% | 79 | 0,80 | 100% | 91 | 0,85 | 100% | 215
Примітка | 1 - частота виникнення втрат F0
- % до безризикової зони
Від’ємне значення означає, що порівняно з 1997 р. ризик зріс на 43 %, тому Рр(1999) = 39,3 %+43 % = 82,3 %.
Порівняння цих методів демонструє, що різниця при визначенні Рр складає 5,3 %, а похибка — 6,43 % (5,3/82,3)х100, що цілком припустимо.
Далі розглядатимуться питання визначення максимального розміру ризику та встановлення його оптимального рівня, виходячи з логіки попередніх досліджень.
Останнім часом у зарубіжних фірмах найбільш популярним став метод статистичних випробувань, або метод “Монте-Карло”. Його перевагою є можливість аналізувати та оцінювати різноманітні варіанти організації процесу реалізації інвестиційного проекту і враховувати різні фактори ризиків у межах одного підходу. Різні типи проектів мають свої недоліки з точки зору ризиків, що виявляються при моделюванні. Недоліком методу статистичних досліджень, на нашу думку, є те, що у