Комерційні банки повинні виконувати роботу з мобілізації коштів на капітальні вкладення, обсяг яких визначається угодою, укладеною з інвестором із цього приводу.

Обумовлене кризою різке зниження інвестиційних можливостей як бюджетів усіх рівнів, так і підприємств і організацій висуває на перший план проблему фінансового забезпечення капітальних вкладень для структурної перебудови економіки, конверсії і модернізації виробництва, упровадження нових технологій. Часткове рішення цієї проблеми може бути досягнуте за рахунок таких джерел, як розширення емісії акцій і облігацій, залучення іноземних інвестицій (у тому числі кредитів), використання частини коштів, отриманих від приватизації майна й амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів державних підприємств, а також частини коштів від реалізації зброї, військової техніки, майна і передачі в оренду основних фондів, майна Збройних Сил.

Підприємства і господарські організації здійснюють за рахунок власних коштів технічне переозброєння, реконструкцію і розширення виробництва як підрядними, так і господарськими засобами. У умовах переходу до ринку відповідальність за цільове й ефективне використання власних коштів покладається на інвесторів, що обумовлює особливості фінансування таких капітальних вкладень.

Всі кошти на капітальні вкладення акумулюються на розрахунковому рахунку інвесторів. По їхньому проханню установи банків можуть відкривати окремі рахунки для урахування власних коштів на капітальні вкладення за окрему плату.

Установи банків не оформляють фінансування будівництв, вони повинні надавати їм для цього документи. Фінансування капітальних вкладень провадиться з розрахункового рахунку інвестора шляхом оплати розрахункових документів на виконані проектні, будівельно-монтажні й інші роботи, поставлене устаткування й інші затрати, пов’язані з будівництвам. Склад затрат і порядок їхньої оплати залежать від характеру капітальних вкладень, засобу виробництва будівельно-монтажних робіт, а також методу фінансування затрат при господарському засобі будівництва.

Установи банків не контролюють цільове й ефективне використання власних коштів інвестора на капітальні вкладення. Тільки на прохання інвестора, на договірних засадах за окрему плату вони можуть здійснювати такий контроль, наприклад, перевіряти якість проектно-кошторисної документації, проводити контрольні обмірювання оплачених (поданих до оплати робіт), надавати інші види послуг по фінансуванню капітальних вкладень. Плата за такі послуги повинна встановлюватися на рівні, що забезпечує повне покриття затрат банку на їхнє надання й одержання відповідної прибутку.

У умовах переходу до ринкових відносин зростає роль довгострокового кредиту як джерела коштів у формуванні й удосконалюванні основних фондів народного господарства. Він використовується на капітальні вкладення виробничого і невиробничого призначення. Перелік об’єктів довгострокового кредитування дуже різноманітний. Так, у підприємств і господарських організацій, незалежно від форм власності, це затрати на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення виробництва, на будівництво об’єктів невиробничого призначення і на придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництв. Довгостроковий кредит використовується також при будівництві нових підприємств і споруд, що мають важливе народногосподарське значення.

Довгостроковий кредит дається підприємствам і господарським організаціям на указані вище цілі на принципах повернення, терміновості, платності і забезпеченості.

Переваги при довгостроковому кредитуванні мають проекти, що забезпечують народногосподарську ефективність, вирішують економічні і соціальні проблеми країни, розширюють експортні можливості, збільшують виробництво товарів народного споживання.

Обов’язковими умовами довгострокового кредитування являється: статус позичальника як юридичної особи, екологічна безпека об’єкта кредитування, забезпеченість своєчасного і повного повернення кредиту і сплати відсотків за користування їм, дотримання норм тривалості будівництва.

Довгостроковий кредит можна розділити на такі його види: кредит, що дається комерційними банками на договірних засадах за рахунок їх власних і притягнутих коштів; державний кредит, джерелом якого являється кошти республіканського бюджету, і кредит під цільові виробничі програми за рахунок централізованих кредитних коштів Центрального банку. Кредитування в кожному з цих випадків істотно розрізняється. Комерційні банки надають довгострокові кредити інвесторам за рахунок власних і притягнутих коштів на договірних засадах. Основними принципами формування кредитних відносин являється: вільний вибір партнерів цих відношень, формування умов їх виконання, підстав і обсягів, відповідальності при повному невтручанні державних органів у вибір і реалізацію цих умов.

Основні джерела ресурсів для довгострокового кредитування в цьому випадку - це власні кошти банків (різноманітні фонди, нерозподілений прибуток), кошти централізованого позичкового фонду, підприємств і організацій, а також кошти бюджетів, що знаходяться на рахунках банків, внески громадян і позики в інших банків.

Кредитні відносини банку і позичальників регулюються кредитним договором, яким передбачаються розмір дозволеного кредиту, строки і порядок його використання і повернення, процентні ставки за користування кредитом, обов’язки і майнова відповідальність сторін і форми забезпечення обов’язків. Оформлення довгострокового кредитування провадиться банком на підставі наданих позичальником документів, перелік яких визначається кредитним договором. Кредитний договір діє протягом усього періоду користування кредитом.

Потреба в довгостроковому кредиті визначається або повною вартістю затрат на об’єкт (заходові), якщо кредит являється єдиним джерелом фінансування, або як різниця між вартістю цих затрат і власних коштів позичальника, що спрямовуються на цю ціль. Можливість установи банку видати кредит позичальнику в необхідному їм розмірі залежить від рівня цієї установи (відділення, регіонального управління і дирекції, банку) і наданого йому права видавати кредит одному позичальнику тієї або іншої категорії (підприємства, організації, кооперативи, малі підприємства), а також наявності кредитних ресурсів.

Загальний термін користування кредитом складається з нормативного часу здійснення затрат і часу, протягом якого кредит повертається банку. Терміни погашення кредиту встановлюються в межах окупності затрат по проекту.

Банк надає довгостроковий кредит тільки кредитоспроможним позичальникам, що можуть повернути його у встановлені строки і сплатити відсотки за користування кредитом. Визначення кредитоспроможності підприємств і організацій являється однієї з найважливіших сторін