Оцінка кредитоспроможності позичальника здійснюється банком до укладання кредитного договору на основі аналізу його фінансового стану й ефективності що кредитується заходу. Базою для такого аналізу служать бухгалтерські баланси, інші звітні і планові документи про фінансово-господарську діяльність, проектно-кошторисна документація, плани технічного переозброєння виробництва, прогнозні і статистичні матеріали, що характеризують як сучасний економічний стан позичальника, так і перспективи його розвитки.

Аналіз фінансового стана позичальника дозволяє визначити показники, що відбивають різні його сторони, наприклад, ліквідність його балансу, покриття балансу, залучення коштів. При довгостроковому кредитуванні важливо оцінити стабільність цих показників у період користування кредитом. Таке оцінювання вимагає різноманітних економічних знань, вміння прогнозувати зміни факторів, що впливають на прибутковість позичальника в умовах переходу до ринку. До таких факторів варто віднести насамперед динамічність цін і тарифів, рентабельність виробництва, енерго-, матеріало- і фондоємність продукції, забезпечення сировиною, кадрами й основними фондами, упровадження нових техніки і технологій, ринок збуту продукції.

Ефективність що кредитується заходу банки визначають шляхом проведення інженерно-економічної експертизи його проекту. При цьому перевіряється наявність і проектно-кошторисної документації та висновків експертизи, відповідність проектних техніко-економічних показників прогресивним, оцінюється техніко-економічний рівень проекту. Важливими питаннями при проведенні такої експертизи являється: наявність сировинної бази, конкурентоздатність продукції, можливість її збуту, прогноз рівня цін на майбутню продукцію. У процесі інженерно-економічної експертизи необхідно вивчити реальність що намічаються строків будівництва з урахуванням потужностей, навантаження і матеріально-технічного забезпечення підрядних будівельно-монтажних організацій, надійність постачальників устаткування й інших партнерів.

В даний час процес установлення процентної ставки за кредити не регулюється нормативними актами. Плата за користування довгостроковим кредитом визначається банками з урахуванням тривалості терміна кредитування, даних позичальниками гарантій своєчасного повернення кредиту, попиту і пропозицій кредитних ресурсів і їхньої ціни, а також наявності кредитного ризику. Встановлювані банками процентні ставки повинні забезпечувати повне покриття їхніх затрат і одержання прибутку від здійснення госпрозрахункової діяльності.

Підвищені розміри процентної ставки передбачаються кредитним договором у випадку порушення нормативних строків будівництва, одержання додаткових кредитів і переуступки банків строків повернення позички.

Відсоток за користування кредитом нараховується в розмірах і строки, передбачені кредитним договором.

Відповідальність за невиконання позичальниками своїх зобов’язань передбачається у вигляді неустойки (штрафу, пені), застави, гарантії, страхування кредитного ризику.

Довгостроковий кредит використовується на оплату поставлених на будівництво машин і устаткування, будівельних конструкцій, деталей, блоків і матеріалів, а також виконаних будівельно-монтажних, проектних і інших робіт. Банки повинні відшкодовувати позичальнику затрати по сплаті пені постачальникам, за невчасні розрахунки з ними, якщо це викликано неповним і невчасним наданням кредиту.

Після завершення що кредитується об’єкта (заходи) позичальник оформляє у встановленому порядку заборгованість за кредитом терміновим зобов’язанням. Погашення кредиту звичайно починається з наступного кварталу після прийняття відповідального рішення про введення об’єкта в експлуатацію і провадиться за рахунок власних коштів позичальника.

Комерційні банки використовують власні і притягнуті кредитні ресурси не на інвестиції в технічний розвиток підприємств, а головним чином на видачу їм короткострокових позичок для виробництва розрахунків і виплати заробітної плати. Такий стан позначається на матеріально-технічній базі народного господарства країни, викликаючи спад виробництва продукції і поглиблення інших кризових явищ в економіці країни.

Державний кредит використовується інвесторами для оплати затрат, пов’язаних із будівництвом, реконструкцією і технічним переозброєнням підприємств, будівництв і об’єктів. Погашення державного кредиту починається через рік після закінчення нормативного терміна будівництва (реконструкції, технічного переозброєння) об’єкта кредитування і здійснюється за рахунок власних коштів інвестора або позикових коштів. Кредит на придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництв, погашається, починаючи з наступного за роком його видачі, протягом не більш двох років.

Гарантом погашення державного кредиту виступає міністерство, відомство або інший орган господарського управління.

Кошти, що поступають від інвесторів для погашення боргу по кредиту, а також значна частина плати за користування цим кредитом перераховуються банками, що фінансують, у прибуток державного бюджету. На покриття затрат по обслуговуванню державного кредиту ці банки залишають 0,4 нарахованих відсотків за користування кредитом та 0,3 так називаних “штрафні” відсотки.

При порушенні строків будівництва більш ніж на 3 місяця і при консервації або припиненні будівництва на такий же строк з ініціативи інвестора процентна ставка підвищується на 100%. Інвестори, що не додержуються строки платежів, повинні сплачувати додатково 25% річних від сум, що не сплачені у встановлені строки.

Контроль за цільовим використанням інвесторами державного кредиту, а також за своєчасним його поверненням у державний бюджет здійснюють фінансуючі банки та Міністерство фінансів.

Термін кредитування повинний забезпечувати реалізацію виробничої програми, але не може перевищувати 5 років.

Кожне підприємство складає таку програму, затверджує її в міністерстві, розробляє календарний план робіт із цієї програми, складає кошторис затрат і представляє обслуговуючому його комерційному банку заявку на довгостроковий кредит із обгрунтуванням його потреби й ефективності наміченої програми.

Комерційні банки дають експертну оцінку запропонованої заявки. При необхідності одержання централізованих ресурсів Центрального банку комерційні банки подають заявки обласному управлінню Центрального банку.

Регіональні управління Центрального банку аналізують заявки комерційних банків і свої пропозиції щодо доцільності кредитування цільових виробничих програм і економічних можливостей цих банків направляють у управління кредитного регулювання Центрального банку.

Доцільність надання довгострокового кредиту комерційним банком попередньо розглядається в кредитному комітеті і затверджується правлінням Центрального банку.

Центральний банк укладає з комерційними банками, що кредитують цільові програми, договір, де визначає розміри плати за кредит та маржі.

Центральний банк відкриває комерційному банку кредитну лінію, що повинно забезпечити оперативне цільове й ефективне використання централізованих ресурсів для кредитування виробничих програм.

Комерційні банки надають позичальникам