на технічне переоснащення і реконструкцію. При цьому вкрай низькими темпами розвивалися харчова та легка промисловість. Через систематичне відставання у будівництві і підтримці в експлуатаційному стані житлових будинків, культурно-побутових і суспільних споруд у містах різко загострилася соціальна напруженість: біля 5 млн громадян України живуть в особливо несприятливих у екологічному відношенні районах міст та окремих територій; 40% стічних вод течуть у водойми без очищення; у районах комплексної забудови не зведено передбачених планом близько 3 тисяч об’єктів по обслуговуванню населення. У критичному стані знаходяться об’єкти охорони здоров’я, освіти та культури [5].
Отже потрібен новий підхід до формування і здійснення інвестицій із використанням можливостей регіонального самоуправління і регульованих ринкових відносин. При цьому сам перехід до такої економіки потребує докорінної зміни всієї системи управління інвестиційною діяльністю у регіоні (області, великому місті). Тому виникає гостра необхідність у проведенні роботи по створенню такої системи управління інвестиційно-структурною політикою і процесом реалізації проектів, яка сприяла б забезпеченню нормального функціонування територіальних утворень, вирішенню комплексу економічних, соціальних, екологічних, містобудівних та інших проблем.
Як відомо, під інвестиційним процесом у капітальному будівництві розуміють процес створення, розвитку і підтримки у функціональному стані основних фондів. Ця сфера діяльності передбачає низку взаємопов’язаних стадій і велике коло учасників.
Особливу складність в умовах економічної кризи і реструктуризації економіки являє собою задача зберігання і подальшого нарощування власного науково-технічного потенціалу, що дозволяє адаптувати досягнення науки і техніки до потреб технологічного відновлення виробництва. Велику складність нині являє задача організації власних науково-технічних досліджень, пов’язаних із величезними фінансовими витратами. Вартість, наприклад, одного електронного мікроскопа досягає 0,5 млн. доларів, вартість робот середньої складності коливається від 30 до 40 тис. доларів, загальні витрати, пов’язані з розробкою і виробництвом досвідчених партій сучасних телефонних систем досягають 400 млн. доларів і більш. Так що, Україна, у сучасних умовах, може дозволити собі настільки значні витрати на НДДКР тільки в пріоритетних сферах. Частка витрат на НДДКР у валовому внутрішньому продукті розвитих країн, у середньому, складає 2-4%, України ж - менше 1%** За даними Міністерства статистики України станом на 1998 рік. .
Розвиток науково-технічного потенціалу - тільки одна з складових науково-технічного прогресу. Не менше важливу роль у ньому відіграє вдосконалювання технічного рівня функціонуючих у країні продуктивних сил.
Можливість технічного переозброєння виробництва і прискорення темпів технічного прогресу в Україні пов’язано з використанням технічних, організаційних і виробничих досягнень економічно розвинених країн. Вплив науково-технічної революції в даної випадку досить суперечливий. З одного боку, є можливість одержати в готовому вигляді зі світового ринку таку техніку, технологію, знання, що значно переважають усі реальні можливості місцевого виробництва і можуть стати важливим чинником прискорення розвитку. З іншого боку, виникає технологічна залежність.
Без залучення до сучасного науково-технічного прогресу Україна залишиться в стані економічної відсталості, який буде неминуче збільшуватися. Але, одночасно з цим, прогресування сучасної техніки і технологій неможливо внаслідок нинішньої фінансової скрутності, відсталої структури економіки.
В Україні неможливо домогтися більш-менш рівномірного підйому економіки, спираючись тільки на останні досягнення науково-технічного прогресу, на це просто не вистачить фінансових ресурсів. Забезпечити динамізм усього господарства, при обмежених ресурсах, можна, тільки використовуючи всі технічні засоби, прогресивні відносно рівня розвитку продуктивних сил.
Важливим кроком у здійсненні реструктуризації української економіки є надання спрямованої фінансової допомоги науковим установам і проектно-конструкторським організаціям, що працюють над новітніми науково-технічними розробками, а також кредитної допомоги державним і іншим підприємствам, робота яких стосується пріоритетних напрямків виробництва і свідчить про високу конкурентну спроможність продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.
У справі підтримки структурних перетворень необхідно виходити з принципу фінансової підтримки насамперед життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій, що вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, спроможні ефективно використовувати кошти і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшувати обсяги виробництва.
Особливе значення набуває питання перепрофілювання, консервації, а в окремих випадках і закриття неефективних виробничих структур. Повинна бути спрощена процедура банкрутства, ціль якої - дати можливість кредиторам конфіскувати окремі активи підприємств-банкрутів.
У забезпеченні широкого комплексу структурних перетворень у національній економіці, інтеграції фінансового і промислового капіталу й активізації на цій основі інвестиційного процесу особливе значення набувають фінансово-промислові групи, що відіграють провідну роль у розв’язанні найбільш складних завдань перебудови української економіки.
Розглядаючи основні перспективи інвестиційної діяльності у найближчий час, варто мати на увазі, що Україна сама може виступати солідним інвестором за кордоном. Її інвестиційний сектор уже сьогодні, а тим більше в майбутньому, може зайняти важливі позиції на ринках капіталів інших країн. Насамперед у таких традиційних для нас галузях як металургія, електроенергетика, гідротехнічне і гідромеліоративне будівництво, будівництво магістральних трубопроводів, автомобільних і залізничних доріг, морських портів і терміналів і т.п.
Основною метою структурної перебудови народногосподарського комплексу України повинна виступати адаптація його виробничих структур до умов економічної самостійності і ринкових механізмів, а також поступова інтеграція у світовий ринок.
Головним критеріям формування нової галузевої структури економіки повинно стати забезпечення оптимального використання наявних ресурсів при максимально можливих темпах економічного росту. З огляду на накопичений Україною виробничий, кадровий і науково-технічний потенціали, необхідно, щоб структурна перебудова її економіки була орієнтована на створення достатньо повних багатогалузевих господарських комплексів. Але при цьому цільові настанови по створенню таких комплексів, в кінцевому підсумку, повинні бути спрямовані не на досягнення самозабезпеченості по більшості видів споживаної продукції, а на освоєння нових перспективних і конкурентноспроможних виробництв для використання переваг міжнародного поділу праці і поглиблення інтеграції у