Таким чином, нові системні банки претендують на роль найбільших бан-ків, що становлять кістяк банківської системи.

3) Комерційні банки України, зареєстровані протягом 1991—1999 років. Ця група банків численна та найстрокатіша, оскільки охоплює великі банки з великою кількістю філій; великі банки, операції яких мають локальний ха-рактер; середні й дрібні банки. Об'єднали ж ми їх в одну групу, оскільки во-ни: по-перше, не є системними банками (тобто або не мають великої кіль-кості філій, або практично не обслуговують корпоративних клієнтів, їх зобов'язання не становлять 10% зобов'язань банківської системи України); по-друге, не беруть активної участі у загальнодержавних банківських проек-тах і програмах економічного розвитку; по-третє, відчувають на собі менший контроль із боку НБУ (у функції Генерального департаменту банківського нагляду входить нагляд за діяльністю великих банків). На частку цієї числен-ної групи банків припадає менше половини депозитів фізичних і юридичних осіб й більше половини капіталу банківської системи.

4) Іноземні банки. Серед 31 банку, що працюють за участю іноземного ка-піталу (такі банки входять до другої та третьої груп), в Україні функціонує 7 із 100-відсотковим іноземним капіталом. Ці банки належать до окремої групи, оскільки якісно відрізняються від банків попередніх груп високим рівнем ме-неджменту, професіоналізмом, досвідом роботи на фінансовому ринку. До то-го ж іноземні банки можуть розраховувати на фінансову допомогу своїх закор-донних офісів. Такі банки становлять деяку загрозу навіть системним банкам України, приваблюючи клієнтів більшими позиками, кращим рівнем обслуго-вування, можливістю зв'язку клієнтів з іноземними партнерами. Суме чистих активів іноземних банків у 5,8 та 4,6 разу менша за суму чистих активів бан-ків відповідно 1-ї та 2-ї груп. Сума капіталу іноземних банків у 4,9 і 4,1 разу менша за аналогічний показник банків 1-ї та 2-ї груп відповідно". У цілому, частка участі іноземного капіталу в банківській системі України становить 14,5%І2, у тому числі частка капіталу іноземних банків становить 4,9%.

Являє також інтерес розташування діючих банків за регіонами України (табл. 2).

Таблиця 2. Розташування банків за регіонами України станом на 01.01.2001 року

Область |

Кілк. банків  |

Частка банків, % | Середній розмір сплаченого статутного капіталу, млн. грн.

Київська і м. Київ | 79 | 51,30 | 27/52

Харківська. Дніпропетровська, Донецька, Луганська | 35 | 22,73 | 22,96

Кримська, Запорізька, Одеська, Херсонська | 23 | 14,94 | 10,39

Чернігівська, Полтавська | 6 | 3,90 | 18,70

Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська | 7 | 4,55 | 20,86

Волинська, Тернопільська, Чернівецька | 4 | 2,60 | 17,25

РАЗОМ | 154 | 100—

Як видно з таблиці 2, банки розташовані по території України вкрай не-рівномірно, що пов'язано з концентрацією виробництва. Звертає на себе увагу той факт, що 51% банків перебуває в Києві та Київській області. Як правило, такі банки мають філії та відділення в інших регіонах, основна функція яких акумуляція коштів. Більш як п'ята частина банків зосереджена у найрозвинутіших промислових регіонах. У південній сільськогосподарській зоні зосереджено 15% банків. У північних і західних областях України частка самостійних банків не перевищує 5%.

За розмірами банків (розміром сплаченого статутного капіталу) також лі-дирують промислові регіони із розвинутою інфраструктурою. Невисокими се-редніми розмірами сплаченого статутного фонду банків характеризуються сільськогосподарські регіони.

Україна у своєму розвитку зіткнулася з такими проблемами, як і країни За-хідної Європи у післявоєнний період: із необхідністю реструктуризації промис-ловості та стимулювання розвитку малого й середнього підприємництва, дис-пропорцією в економічному розвитку регіонів, концентрацією банківських капіталів в окремих регіонах. Долаючи ці проблеми, згадані країни поряд із низкою інших заходів вдавалися до реструктуризації банківської системи. За-гальною ознакою реструктуризації банківських систем Франції, Італії, Німеч-чини, Швейцарії було створення регіональних банків.

Розвиток капіталомістких галузей промисловості у Франції після Другої сві-тової війни призвів до концентрації банківських установ у районах промислового виробництва, що постійно відчували нестачу фінансових ресурсів. Акумулю-вати фінансові ресурси в регіонах, де базових галузей промисловості не існува-ло й покликані були регіональні банки. Спочатку це були депозитні банки, сфе-ра впливу яких обмежувалася певною територією, а основна мета діяльності полягала у забезпеченні великих банків, що діяли на той час як регіональні, фі-нансово-промислових груп фінансовими ресурсами, попит на які зростав. Зго-дом за підтримки держави депозитні регіональні банки взялися за кредитуван-ня дрібних виробників і, таким чином, їхні функції були значно розширені.

В Італії також істотну роль у банківській системі відіграють регіональні банки, у створенні яких активну участь брала держава з метою стимулюван-ня розвитку відсталих регіонів.

У Німеччині, крім трьох банків-гігантів, існує безліч універсальних регіо-нальних банків, сфера діяльності яких, судячи з їхньої назви, обмежена пев-ним регіоном. У тих регіональних банків, які обслуговують тільки населення, кордони сфери впливу позначені особливо чітко. Однак найбільші регіо-нальні банки обслуговують своїх клієнтів — юридичних осіб — і за межами регіону. Регіональні банки Німеччини були утворені після Другої світової вій-ни на терені філій трьох гросбанків, а