6. Мета соціальної безпеки і стабільності. Досягається засобами збалансування економічних інтересів роботодавців та найманих працівників, політики соціального страхування та забезпечення, ефективної зайнятості, професійної підготовки та перепідготовки, сприяння малому бізнесу, а також засобами прогресивного оподаткування особистих доходів, оподаткуванням нерухомого майна тощо.

7. Мета рівноваги зовнішньоторговельних операцій і платіжного балансу, ефективного курсу національної валюти. Досягається заходами зовнішньоекономічної політики, політики центрального (національного) банку щодо курсу національної валюти тощо.

Економічна політика має реагувати на кон'юнктурні коливання. В умовах, коли ринкова економіка розвивається циклічно, відображаючи зміни в попиті і пропозиції, важливим загальним завданням економічної політики є завчасна (своєчасна) реакція на можливі зміни економічної кон'юнктури, стану національного і світового ринків. В умовах, коли економіка зростає, економічна політика повинна запобігати можливому підвищенню "економічної температури", тобто проводити заходи, сутність яких протилежна економічному зростанню. І навпаки, коли з'ясовується близьке еко-номічне "гальмування", економічна політика "включає" стимулюючі заходи щодо інвестицій та ділової активності в цілому.

Одночасно досягти всі основні цілі економічної політики практично неможливо. Тому економічна політика завжди постає перед проблемою вибору пріоритетів. Цей вибір зумовлюється впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, орієнтацією економічної політики На певні економічні доктрини та теорії, економічні інтереси певних соціально-економічних груп населення. Заздалегідь дуже важко визначити, чи буде вибір пріоритетів ефективним з точки зору кінцевих результатів того чи іншого варіанта економічної політики. На. це запитання відповідає практика. Проте певне об'єктивне співвідношення між реальною економічною ситуацією, загальним станом економіки і пріоритетами економічної політики завжди існує. Серед фундаментальних загальнонаціональних критеріїв цього вибору можна назвати критерії економічної ефективності (раціональності) і відповідності пріоритетів національнодержавним економічним інтересам, а також необхідності загальноекономічної рівноваги.

1.2 Аспекти загальноекономічної рівноваги в економічній політиці

Загальноекономічна рівновага має різні аспекти. Проте можна сформулювати два головних. Перший - рівновага сукупного попиту і пропозиції. Другий - збалансована реалізація цілей економічного зростання, високого рівня зайнятості, стабільного рівня цін, рівноваги торговельного балансу. Цей аспект Має умовну назву "магічного чотирьохкутника", що означає величезну складність одночасної реалізації цих чотирьох цілей та здійснення відповідних заходів економічної політики.

Важливим є визначення впливу на економічну політику різних суб'єктів економічного процесу. Держава є головним суб'єктом економічної політики. Однак формування курсу економічної політики відбувається також під впливом інших суб'єктів економічного процесу:

а) вплив монополій - це найзагрозливіший фактор для економічної політики;

б) вплив великого промислового і фінансового капіталу, що може мати як позитивне, так і негативне значення. Позитивне пов'язане з інвестиційними можливостями великого капіталу, негативне - з монополістичними тенденціями;

в) вплив профспілок, який залежить від їх політичної ваги, організованості та має неоднакове значення в різних країнах. Політика заробітної плати формується великою мірою залежно від діалогу "уряд - роботодавці - профспілки";

г) вплив політичних партій і об'єднань. Кожна партія має свою економічну програму (платформу) і пропонує певні цілі економічної політики, на яких вона зосередить увагу у разі отримання політичної влади. Якщо уряд сформований на однопартійній або багатопартійній основі, його рішення відбивають погляди правлячої партії або блоку партій, представники яких були запрошені до уряду.

1.3 Моделі ринку і економічної політики

Американська, або ліберальна, модель ринку у своєму класичному вигляді існувала з початку XX ст. аж до кінця 20-х років (економічної кризи 1929-1933 рр.). Ця модель була модифікована в ході реалізації "нового курсу" Ф. Д. Рузвельта та широкого використання кейнсіанських методів регулювання після другої світової війни. Риси ліберальної моделі ринку збереглися й досі, що пов'язано з наявністю величезного внутрішнього ринку, провідних позицій американських монополій на світовому ринку, слабкістю профспілкового руху соціально-демократичного напряму і рядом інших факторів.

Характерними рисами американської моделі ринку можна назвати такі: регулювання економіки здійснюється за залишковим принципом, тобто регулюються ті аспекти відтворення, які не піддаються ефективному регулюванню на основі вільної конкуренції. Залишковий характер має також соціальна політика, яка повинна поповнити те, що не може зробити ринок, сім'я для задоволення соціальних потреб громадян. Для американської моделі ринку характерна значно менша частина держбюджету у ВВП і менша час-тина соціальних витрат. По-перше, це пов'язано з іншою функцією податкової системи: податки беруться не тільки для перерозподілу доходів, а скоріше для впливу на рівень цін для зміни структури пропозиції та попиту (наприклад, американська система екологіч-них податків). По-друге, це пов'язано з іншою структурою державних витрат: більш низький рівень державних інвестицій (за винятком інвестицій у ВПК, аерокосмічну промисловість та ін.), вищий рівень державних закупок і витрат на підтримку стабільності валютної системи. До особливостей американської моделі ринку належить яскраво виявлений антициклічний, антиінфляційний характер втручання держави в ринкову економіку.

Посилення державного регулювання після другої світової війни суттєво модифікувало ліберальну модель ринкової економіки у європейських країнах. Ці процеси були пов'язані не тільки з потребами самого ринку, а й з особливостями класових відносин, необхідністю великих трансформацій у виробництві та рядом інших економічних і політичних факторів.

Німецька, або неоліберальна, модель ринку. Державне регулювання, згідно з цією моделлю, спрямоване на усунення перешкод вільної конкуренції, передусім таких, які створюються самою вільною конкуренцією. Тут наявний відхід від залишкового принципу регулювання ринку, оскільки визнається необхідність свідомої підтримки відтворення умов вільної конкуренції та заперечується стихійний характер відтворення подібних умов. Під умовами вільної конкуренції крім приватної власності на фактори виробництва і товари розуміють таку ситуацію, коли розширення ринку здійснюється у зв'язку із зростанням кількості господарських одиниць і поглибленням суспільного поділу праці на основі структурної перебудови економіки.

Автори німецької моделі, враховуючи давні і