У противагу кейнсіанству, де практично весь аналіз економіки проводиться на макрорівні, монетаризм тяжіє до мікрорівня. В основі теорії монетаризму лежить основне положення кількісної теорії грошей, сформульоване Ірвінгом Фішером. Зміна кількості грошей, тобто маси грошей у обігу, веде до пропорційної зміни цін. І. Фішер розкриває це положення наступним рівнянням:

М Y= Р Т', (1)

де М - кількість грошей у обігу;

Y - швидкість обігу грошей;

Р - середній рівень цін;

Т' - кількість угод.

Y і Т' – відносно постійні величини, М і Р - змінні. У цьому випадку зміна Y веде до зміни Т'. Основна функція грошей, за Фрідменом, крім засобу обігу полягає у визначенні рівня цін.

Гроші, за Фрідменом, варто розглядати як один з видів майна. Механізм, за допомогою якого зміна кількості грошей впливає на ціни і на обсяг випуску продукції, містить у собі майно і ті зусилля, що люди додають для поліпшення свого матеріального становища. Попит на гроші індивідуальний для кожного суб‘єкта і залежить від його можливості вибору форми конкретного активу. При ринковій економіці люди мають можливість зберігати багатство в різних формах. Суб‘єкт може володіти грошима, державними облігаціями, акціями, нерухомістю тощо. Маючи на руках визначене багатство, він вирішує, як їм розпорядитися з максимальною корисністю для себе. При заданих звичках людина прагне максимізувати доход, з огляду на обмеженість приналежного йому багатства. У результаті можна виділити функцію попиту на гроші, що залежить від величини процентних ставок, реального доходу, індексу інфляції, норми доходу по облігаціях, ринкової норми доходу на акції, абсолютного рівня цін і т.д. Отже, як це ні парадоксально, можна зробити висновок, що Фрідмен, визначаючи величину попиту на гроші, приходить до того ж результату, що і Кейнс із концепцією переваги ліквідності.

Доход, згідно Фрідмену, буває двоякого роду – постійний і тимчасовий. Постійний доход, що одержує кожен суб’єкт і сподівається одержувати протягом тривалого часу, залежить від його далекоглядності. На величину цього доходу впливає вид діяльності, розміри капітальної власності. Тимчасовий доход складається з несподіваних збільшень і відрахувань. Тому з метою прогнозування варто враховувати постійний, а не тимчасовий доход, тим більше, що, на думку Фрідмена споживач залишається вірний своїм планам витрати грошей протягом визначеного часу незалежно від того, чи відхиляються доходи від запланованих витрат.

Наступним важливим моментом теорії можна назвати визнання природної норми безробіття і відсотка на капітал. Визнання природної норми безробіття суперечить традиційному посткейнсіанству, яке намагалось досягти гарантованої постійної загальної зайнятості. Політичне кредо посткейнсіанців досить ясно виражено в наступному положенні: “капіталістична система повинна бути здатна постійно існувати при мінімальному рівні безробіття і терпимому рівні інфляції. І перше, і друге при цьому визначаються методом політичних рішень і звичайно дорівнюють нулю”.

Подібні погляди суперечили поглядам Кейнса і створювали передумови для здійснення твердого регулювання попиту з метою економічної і соціальної стабільності. Економіка часто виявлялася не в змозі витримати настільки твердий пресинг. Кейнс писав з цього приводу: “Неважко, особливо не задумуючись, забезпечити роботою 80-90% робочої сили країни. Для цього існує широке, практично необмежене поле діяльності. Але задача забезпечити роботою 95-100% населення в принципі відмінна. Її неможливо реалізувати без вдумливих зусиль, і спроби такого роду сполучені з небезпекою виникнення інфляції”. Таким чином, визнання природної норми безробіття крім пожвавлення на ринку праці веде до скорочення інфляції за рахунок зменшення державних витрат на виплату матеріальної допомоги.

В економічному прогнозуванні велика роль приділяється положенню теорії Фрідмена про те, що основною причиною зміни номінального доходу служить зміна кількості грошей в обігу. Причому взаємозв’язок між зміною кількості грошей і номінальним доходом виявляється з визначеним тимчасовим лагом. Якщо кількість грошей зменшується, обсяг виробництва скорочується через 6-12 місяців, потім після появи розриву між реальними і потенційними обсягами виробництва випливає зниження рівня цін, звичайно ще через 6-12 місяців. Таким чином, величина лага складає від 1 до 2 років. Зв’язок між кількістю грошей і рівнем номінального доходу носить тільки прямий характер, зворотної залежності немає.

Такий же лаг існує і між зміною кількості грошей і величиною позикового відсотка. При цьому збільшення кількості грошей спочатку знижує норму відсотка, тому що власники “зайвих грошей” прагнуть від них позбутися, купуючи облігації. При незмінній кількості облігацій ціна на них зростає при одночасному зниженні норми відсотка. Частина “зайвих грошей” буде використовуватися для покупки інших видів цінних паперів, інвестиційних і споживчих товарів, що стимулює зростання ділової активності.

Зростання ділової активності у свою чергу викликає зростання цін, що приводить до зникнення зайвих грошей і збільшення норми відсотка. І навпаки, при скороченні маси грошей у обігу відбувається економічний спад і зниження цін.

З наведених міркувань випливає, що в основі регулювання економіки лежить управління масою грошей у обігу.

Як уже відзначалося вище, Фрідмен за політичними поглядами є прихильником ідеї вільного підприємництва, справедливо вважаючи, що існує прямий взаємозв’язок між економічною свободою і свободою особи. Тому він виступає проти державного втручання в економіку як явища, що обмежує свободу індивідуума. На думку Фрідмена, вільний ринок являє собою стійке, саморегулююче утворення, стабільність функціонування якого порушується будь-яким державним впливом. Отже, для реалізації свободи і підвищення економічної ефективності необхідно обмежити економічну роль держави.

Як вважає М. Фрідмен, держава не повинна допускатися до створення матеріальних цінностей, регулювання обсягів виробництва, зайнятості і цін. У книзі “Капіталізм і свобода”