Для подолання явищ монополізму уряд, вважає Фрідмен, повинен зважитися на ряд заходів, що ліквідують підтримку державою підприємницької чи профспілкової монополії. І ті, і інші повинні підкоритися антитрестовському законодавству. Крім цього для зменшення влади монополій необхідна глибока реформа податкового законодавства, що включає в себе скасування податку на корпорації. Індивідуального акціонера треба зобов’язати вносити в податкову декларацію як дивіденди, так і записану за ним суму нерозподілених доходів. У цьому випадку корпорації зможуть пускати в діло стільки грошей, скільки вони вважають за необхідне, при наявності єдиного стимулу, - одержувати від своїх операцій більш високий доход, чим дивіденди акціонера.

Особливе місце в монетаристській теорії займає проблема боротьби з інфляцією. На думку Фрідмена, інфляція - явище грошового порядку, і боротьба з нею можлива лише в сфері грошового обігу. Існує взаємозв’язок між попитом на гроші і кількістю грошей у обігу. Оскільки знання конкретного суб’єкта про майбутнє неминуче неточні, то людина прагне мати у своєму розпорядженні такий вид активів, що з майбутнім не пов’язаний. Таким видом активів у стабільній економічній ситуації є гроші, однак, чим вище ступінь непевності в майбутньому, тим сильніше прагнення мати наявні реальні гроші. Для задоволення поточних потреб необхідна визначена сума грошей, величина якої визначається звичками і доходами індивідуума.

Якщо кожен власник активів прагне одержати максимальне задоволення від свого набору активів, то це прагнення створить динамічну рівновагу в економіці. У випадку, коли кількість грошей перевищує попит на них, відбувається порушення рівноваги. Приватний власник буде прагнути зменшити грошові активи, що знаходяться в нього. Однак це прагнення здійсненне лише в тому випадку, якщо інший власник погодиться придбати їх. Людей, що прагнуть позбутися від грошей, буде значно більше, ніж покупців. Загальний рівень доходів і витрат зросте, ціни зростуть при зниженні реальної вартості готівки.

Спираючись на таке пояснення механізму інфляції, Фрідмен пропонує і ряд інструментів, що дозволяють на неї впливати.

Насамперед, необхідно зменшити кількість грошей у обігу. При цьому конкретні дії можуть бути всілякими в залежності від умов: зменшення кількості цінних паперів, дерегулювання платіжного балансу, зниження державних тощо.

По мірі того, як економічні суб’єкти пристосуються до нових умов, у дію самостійно вступлять сили, спрямовані на зниження темпів інфляції (сили ринку будуть сприяти зрівнянню грошової маси і кількості товарів).

Усе це повинно привести до скорочення обсягів виробництва, а потім і до зниження темпів зростання цін. Наступить стан економічної рівноваги, що є передумовою початку економічного зростання.

В цьому полягає зміст економічної теорії М. Фрідмена. Хоча основи її були закладені ще в 50-х роках, широке практичне застосування вона одержала лише починаючи з кінця 70-х.

3 Сучасне практичне застосування монетаризму

У 70-х роках у розвитих капіталістичних країнах відбувся поступовий перехід від кейнсіанських методів регулювання економіки до монетаризму. Переплетення структурних, циклічних і енергетичних криз привело до виникнення ряду проблем, відповіді на який ні традиційне кейнсіанство, ні неокейнсіанство не мали. Традиційні заходи для посилення державного регулювання не давали позитивного ефекту.

Основною проблемою, що веде до дестабілізації економіки, стала інфляція, що перевищувала, наприклад, у США в окремі роки 20%-ний рівень. Висока інфляція і недостатньо широкий інвестиційний попит у розвитих капіталістичних країнах призвели до встановлення в середині 70-х років негативного реального позичкового відсотка, що у свою чергу стало однієї з причин - поряд зі збільшенням вартості нафти - зростання запозичень країн, що розвиваються. Надалі зростання запозичень виступило передумовою виникнення кризи заборгованості "третього світу".

Державні соціальні програми сприяли виникненню в 70-х роках парадоксальної ситуації на ринку праці, при якій розмір допомоги по безробіттю приблизно дорівнював ставці мінімальної заробітної плати. Спроби повної ліквідації безробіття призводили до невиправданого розбухання соціальних програм за рахунок державного бюджету, поповнюваного податками. Високі податкові ставки у свою чергу перешкоджали підприємницькій активності, вели до скорочення інвестицій.

І, нарешті в 70-і роки відбулася якісна зміна в продуктивних силах суспільства, що викликало переорієнтацію державного регулювання економіки. Поява мікропроцесорів призвела до бума в обчислювальній техніці. Якщо раніше збирати й обробляти інформацію про стан ринку могла лише держава, то з поширенням персональних комп'ютерів, комп'ютерних мереж поряд з державними сталі функціонувати і приватні фірми, що аналізують ринок. Державне регулювання, у його традиційному розумінні, стало відходити в минуле.

Кейнсіанська концепція (початку 20-х років) формулювалася в економічних умовах, що відрізнялися високим рівнем хронічного безробіття, недовикористанням виробничих фондів, що розбухнули товарними запасами. Таку економіку звичайно характеризують як попитообмежену. У цих умовах Кейнс як основу антикризового регулювання пропонував стимулювання попиту, у тому числі за рахунок підвищення державних витрат. Для того щоб зростання податків не перешкоджало підприємницькій активності, передбачався дефіцит державного бюджету, що виникає за рахунок розширення державних інвестицій.

Використовувати зазначені методи державного регулювання було важко при новому стані економіки в 70-х роках.

Відповідно до висновків економічної теорії Фрідмена, динамічна рівновага, у якому економіка західних країн знаходилася в післявоєнний період, було порушено в результаті скасування обмежень на валютні операції й арабо-ізраїльську війну 1973 р. Зростання цін на паливо, що відбулось після нафтового ембарго, призвело до зростання витрат на його покупку й одночасно до припливу величезної кількості грошей зі країн-нафтоекспортерів, що не зуміли абсорбувати їх у своїй економіці.

Зростання загального обсягу грошових витрат і доходів призвело до підвищення цін.