виявляються істотні розбіжності в інтерпретаціях, та й економічних поглядах взагалі. Кейнсіанці і неокласики є в Америці і Європі, але основний стрижень ринкової економіки виглядає настільки різно, що окремі національні конструкції виглядають непорівнянними.
Українські версії сучасних економічних теорій знаходяться поки що в процесі творення. Захоплені марксистською логікою, ми розгубили майже всі цінності економічної думки. Відновлення фундаментальних знань потребує часу.
Перед країною стоять проблеми вибору економічної політики. Справа ця досить складна, до того ж суспільна свідомість дійсно відстає від потреб суспільного буття, гальмує їхню реалізацію, жорстко обмежуючи застосування нетрадиційних методів і рекомендацій.
І проте, представляється корисним поставити питання про те, якою мірою вчення монетаризму, могло б сприяти нашій економічній освіті і формуванню інструментарію української економічної політики.
Розглянемо наступні тези, витягнутими з робіт монетаристів:
політична свобода (демократія) нереальна поза конкурентною ринковою економікою;
монетаризм пропонує цілком доступний, можливо навіть безальтернативний шлях пом‘якшення інфляції;
інфляція не сприяє зростанню зайнятості;
позитивна частина доктрини пропозиції, пов'язаної з монетаризмом узами неокласичної теорії, може бути використана для стимулювання підприємництва;
залучення України у світове господарство і кругообіг міжнародних економічних зв'язків припускає формування вітчизняної валютно-кредитної концепції з урахуванням наробок міжнародного монетаризму.
Розглянемо ці аспекти. Економічна свобода скрізь відносна. М. Фрідмен приводить приклади з американської практики. Хтось попав у в'язницю за те, що продавав антипохмільний засіб за ціною, нижче ціни виробництва. Фермер не може вирощувати пшениці стільки, скільки захоче. Тому подібні директиви породжені необхідністю.
Але саме економічна свобода в широкому розумінні — свобода вибору, конкуренції — сприяє розширенню політичних прав і свобод.
Справа в тому, що конкурентному ринку (а іншим ринок бути не може) приналежні добровільність і усвідомленість дій. З економічної угоди вигоду витягають обидві сторони. Обмін товарами і послугами забезпечує раціональну координацію без примушення.
Основою добровільного обміну є приватнопідприємницька ринкова економіка. Саме собою зрозуміло, що явища примусового характеру існують і при капіталізмі, хоча несвобода, можливість втручання одного обличчя в діяльність іншого не закладені в природі цієї структури.
Зв'язок економічної свободи і політичної демократії однозначний, підтверджений історичним досвідом. З позиції формальної логіки політична свобода є залежна перемінна, хоча економічна свобода (капіталізм) може якийсь час співіснувати з авторитарним чи навіть тоталітарним політичним устроєм. Це — загальна схема. У реальному житті взаємозв'язок між економікою і політикою складніше і багатообразніше. Всяка класифікація умовна, не може умістити всіх переплетень і несподіваних поворотів, але головне полягає в тому, щоб схема, "гіпотеза", як любить виражатися М.Фрідмен, служили справі.
Централізований економічний контроль і “колективне планування” душать індивідуальність, творчу ініціативу, ведуть до директивного розподілу трудових ресурсів.
Ринок різко звужує коло проблем, яке варто вирішувати політичними засобами, протистоїть тенденції до однаковості, що нав'язується через політичні канали. “Кожний може, так сказати, проголосувати за колір своєї краватки” (М. Фрідмен). Якщо економічна діяльність вилучена з-під контролю політики, то “економічна міць робиться обмежником політичної влади, а не її закріплювачем” (М. Фрідмен).
Вищенаведені міркування, можливо, не безперечні, але в них містяться підходи до пояснення того факту, що сама по собі відмова від тоталітаризму, що поєднував політичну владу з “економічним суспільством”, залишається декларативним і навіть починає реставрацію, якщо йому не супроводжують чи його не стимулюють радикальні економічні перетворення. Посилання на досвід Німеччини, де звільнення від фашизму принесло швидке економічне відродження, тут недоречні тому, що там і в часи Гітлера зберігалися основи ринкової економіки, та й руйнування політичної системи було продиктовано поразкою у війні, тобто об'єктивно виявилося радикальним і всеохоплюючим.
Господарська практика України підтверджує обґрунтованість кількісної теорії грошей. На власному досвіді ми виявляємо зв'язок між грошовою масою, цінами і валютним курсом. У національній грошовій політиці могли б використовуватися деякі компоненти “грошового правила” М. Фрідмена. Необхідне обмеження участі Національного банку в акціях “швидкого реагування” на надзвичайні обставини. Поточні фінансові потреби, які би насущні вони не були, повинні задовольнятися за рахунок відповідних (надзвичайних) статей бюджету, без звертання до друкованого верстата. Якщо ж зростання державних витрат неминучий, потрібні грамотно складені схеми, що зводять до мінімуму випуск у обігу додаткових грошей, що враховують часовий лаг між М та Р. Корисно встановити межі зростання грошової маси, зв'язавши темп її збільшення з приростом ВНП і жорстко контролювати цю динаміку. Добре б звільнитися від старої практики державного кредитування, при якій комерційні банки зводять до ролі посередників. Комерційні банки могли б перетворитися в справжні депозитні центри, підвели би коректну базу під свою кредитну діяльність. Контроль же Національного банку і координація кредитно-грошової політики могли б здійснюватися за допомогою підвищення норм обов‘язкових резервів і функціонування “відкритого ринку” цінних паперів. Важкою справою представляється відновлення довіри до банківської системи з боку як фізичних, так і юридичних осіб. Але без цього, якщо задуматися над повсякденним життям, у сполученні з доктриною “раціональних очікувань”, без відновлення довіри нормальній банківській системі не відродитися.
“Управління грошима” варто було б зосередити в руках Національного банку, перетворивши його в автономний інститут, відповідальний за стан грошового обігу країни. Розуміється також, що “монетарний блок” буде працювати лише при демонополізації і дійсній, а не формальній приватизації економіки, тобто при наявності конкурентного ринку, а також, природно, при наявності політичної свободи і витримки.
Закордонна практика свідчить про те, що теза “інфляція є плата за повну зайнятість” дуже уразлива. Взаємозв‘язок двох цих хронічних хвороб економіки — зростання цін і безробіття не такий простий. А наївна версія кейнсіанства тільки дискредитує великого засновника вчення. Одна