Через 6 років, у 1952-му, Нобелівську премію "за відкриття стрептоміцину, першого антибіотика, ефективного проти туберкульозу" було присуджено американському вченому українського походження Ваксману Зельману Абрахаму (1888-1973). Американський мікробіолог З.А.Ваксман народився в с. Нова Прилука Липовецького району Вінницької області, а не в м. Прилуках Чернігівської області, як зазначено в деяких літературних джерелах. З.А.Ваксман добре засвоїв курс початкової школи, блискуче склав іспити і був зарахований до Одеської гімназії, яку закінчив з атестатом найвищого (п'ятого) ступеня. За законами Російської імперії, З.А.Ваксман, як єврей, не мав можливості отримати вищу освіту, тому в 1911 році він емігрував до Америки, де жили його сестри.

Цього ж року З.А.Ваксман вступає до сільськогосподарського коледжу в м. Рутгерс, після закінчення якого отримує ступінь бакалавра і присвячує свою діяльність науковим дослідженням з вивчення бактеріології ґрунту в сільськогосподарській експериментальній станції в Нью-Джерсі. У 1918 році З.А.Ваксман отримує ступінь доктора в галузі біохімії в Каліфорнійському університеті. Пізніше знову працює в університеті м. Рутгерс, обіймаючи посади доцента, професора з мікробіології ґрунту і завідувача кафедри мікробіології. З 1949 по 1968 рік працює директором Інституту мікробіології при цьому університеті.

На всіх етапах своєї діяльності З.А.Ваксман вивчає бактеріологію та біохімію ґрунту. Вже у 1915 році виділяє з ґрунту один із видів актиноміцетів - актиноміцет грицеус. Продовжуючи дослідження мікроорганізмів з ґрунту в пошуку нових антибіотиків, З.А.Ваксман та його співробітники виділили близько 10 тис. різних мікробів із ґрунту. 1943 рік виявився найбільш плідним, коли з штаму актиноміцету, який ще у 1915 році описав З.А.Ваксман, виділили активну речовину під назвою стрептоміцин. Цей антибіотик мав такі позитивні властивості:

1. Виявляв виражену протимікробну дію. За спектром протимікробної активності перевищував відомий на той час пеніцилін.

2. Мав виражену протитуберкульозну активність.

Отже З.А.Ваксман і співробітники вперше у світі відкрили новий ефективний засіб для лікування туберкульозу.

До лабораторії З.А.Ваксмана надходило багато листів з проханням прислати стрептоміцин для лікування хворих на туберкульоз. Професор нікому не відмовляв. Уже 1949 року З.А.Ваксману вдалося налагодити масове виробництво цього препарату. Найразючіші результати отримано під час лікування туберкульозного менінгіту, так званого військового туберкульозу, свіжого легеневого туберкульозу.

Під час нагородження З.А.Ваксмана член Нобелівського комітету А.Вольгрен із Каролінського інституту в Стокгольмі відзначив: "На відміну від відкриття пеніциліну професором Олександром Флемінгом, яке значною мірою зумовив випадок, отримання стрептоміцину було результатом тривалої систематичної праці великої групи вчених". А.Вольгрен вітав З.Ваксмана як "одного з найвидатніших благодійників людства".

Після отримання Нобелівської премії З.А.Ваксман часто виступав з лекціями в різних країнах світу, і в тому числі в Росії та Україні. Професор кафедри фармакології Київського медичного університету Н.М.Дмитрієва слухала в Києві лекцію З.А.Ваксмана. Вона розповіла авторові цієї статті, що лекція була цікавою, лектор всебічно відповідав на багато запитань, з вдячністю згадував про своє життя в Україні. Але Радянська влада вважала недоцільним, щоб З.А.Ваксман виступав з лекціями. Спонсорську допомогу Україні надає нині його син З.Байрон.

Одним з найбільших досягнень медичної науки і практики минулого століття є хіміотерапія, яка відкрила можливості для лікування інфекційних хвороб за допомогою хімічних засобів.

Основи синтетичної хімії протимікробних засобів заклав визначний російський хімік М.М. Зінін. У 1842 р. вчений відкрив спосіб добування аніліну з нітробензолу. Це відкриття широко застосовували в Німеччині на підприємствах найбільшого акціонерного товариства, що займалося виробництвом барвників, "І.Г. Фарбеніндустрі".

Водночас його засновники хотіли мати зиск і від виробництва нових ліків. Вони запросили до співпраці талановитого дослідника П. Ерліха, пообіцявши надати в його розпорядження інститут із спеціальним обладнанням, віварій, сотні анілінових барвників. П.Ерліх, який давно мріяв винайти "магічну кулю" проти збудників інфекційних захворювань, погодився на цю пропозицію. Тяжка і виснажлива праця П.Ерліха і його співробітників увінчалася великим успіхом: було відкрито лікувальні властивості сальварсану і неосальварсану - перших ефективних препаратів для лікування сифілісу.

Новий етап у розвитку хіміотерапії пов'язаний з пошуком речовин, ефективних проти кокової флори - мікробів, що спричинюють такі захворювання, як ангіна, сепсис, менінгіт, пневмонія, гонорея тощо.

У 1934 р. трест "І.Г.Фарбеніндустрі" запатентував речовину під назвою стрептозон, яку синтезували І.Кларер та Ф.Мітч. У мікробіологічних лабораторіях тресту інтенсивно досліджували протимікробні властивості стрептозону. Керував цими роботами бактеріолог і фармаколог професор Г.Домагк, який працював так само наполегливо й безкорисливо як його співвітчизник П.Ерліх. Стрептозон запобігав загибелі мишей, заражених стрептококом у дозі, що перевищує смертельну більш, як у 100 разів. Та вже тоді було відомо, що винайдена сполука справляє протимікробну дію лише в організмі мишей. На колонії мікроорганізмів у пробірці стрептозон не діяв. Ця властивість стрептозону залишалася таємницею.

Драматичний випадок у родині Г.Домагка остаточно переконав його в тому, що він відкрив нову "магічну кулю" проти бактерій виду коків. Його донька вколола палець швацькою голкою і захворіла на сепсис. За тих часів таке захворювання неминуче закінчувалося смертю. Г.Домагк вирішив здійснити клінічний експеримент на своїй доньці, бо іншого методу врятувати їй життя він не знав. Вона одужала за кілька днів, жодних ускладнень стрептозон у неї не спричинив. Учений дав дозвіл перевірити ефективність нового лікарського засобу в різних німецьких та іноземних клініках. Стрептозон, який доти вважали звичайнісіньким барвником, виявився чудовим препаратом для лікування захворювань, спричинених бактеріями.

Експериментальні дослідження стрептозону тривали майже три роки. Ніяких публікацій у наукових виданнях про його лікувальні властивості не було. Керівники "І.Г.Фарбеніндустрі" тільки у 1935 р. дозволили Г.Домагку надрукувати в німецькому медичному журналі невеличку статтю під назвою "Внесок