Розрахунки свідчать, що через нерівні конкурентні умови частка товарів вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку становить, за основними групами товарів, від 4 до 47.5%. При цьому виробничі потужності підприємств текстильної промисловості використовуються для виробництва різних видів продукції в середньому на 15-60%.(див.рис 3.1.2).

Рис.3.1.2. Виробничий потенціал текстильної промисловості та

обсяги виробництва за 2002 рік.

До того ж на виготовлення продукції для внутрішнього ринку можуть бути переорієнтовані потужності, завантажені виробництвом продукції за давальницьких умов.

Ще одним чинником негативного впливу на роботу підприємств текстильної промисловості є присутність на українському ринку значної кількості одягу та взуття „секонд-хенд”.

За даними митної статистики, протягом останніх трьох років імпорт таких товарів постійно зростає й в 2002 р. досяг понад 56 тис. т. За розрахунками, це становить близько 150 млн. виробів, тобто 3 вироби на одного мешканця країни на рік. Обсяг ввезення одягу „секонд-хенд” вже перевищив обсяг вітчизняного виробництва. До того ж для товарів текстильної промисловості, які виробляють вітчизняні підприємства, діє жорстокий санітарно-гігієнічний контроль, у тому числі щодо складу сировини, застосовуваних хімічних матеріалів, барвників, оброблених матеріалів тощо. Для імпортованих виробів „секонд-хенд” контроль за зазначеними параметрами не здійснюється, що становить загрозу здоров”ю людей, а також створює для вітчизняного виробника гірші умови роботи. [19 с.7].

В умовах зростаючої конкуренції текстильні підприємства зможуть вижити лише в тому випадку, якщо будуть постійно турбуватися про поліпшення якості продукції та задоволення платоспроможного попиту споживачів. Тільки через якість, через розуміння її ролі в ринковій ситуації, через орієнтацію політики в галузі якості на споживача, на його потреби та запити вдасться забезпечити надійність збуту продукції, а також завоювати певні позиції на зовнішньому ринку. Сьогодні в усьому світі якість – головний критерій оцінки продукції, саме вона визначає рівень життя кожної людини та суспільства в цілому. Тому на підвищення якості продукції повинна бути націлена робота підприємств текстильної промисловості.

Однією з проблем незадовільного стану справ в текстильній промисловості є пошук і реалізація резервів зниження собівартості продукції завдяки запровадженню прогресивних енергозберігаючих і виробничих технологій. Пошук додаткових резервів, збільшення доходності від реалізації виробленої продукції. Усім керівникам необхідно змінити ставлення до якості управління, освоїти науку сучасного менеджменту і особливо маркетингу. Конче потрібно добре знати реальну кон”юнктуру ринку, науково обґрунтувати прогнозування на перспективу.

Моніторинг економічного стану підприємств текстильної промисловості свідчить, що вижити можуть тільки ті підприємства, які швидко реагують на попит ринку, розширюючи свій асортимент і постійно підвищуючи якість продукції. Провідні підприємства сьогодні здебільшого орієнтуються на ті зовнішні ринки, де вироби з українською маркою користуються значним попитом.

Провідні фахівці Міністерства промислової політики пропозиції щодо виходу текстильної промисловості з кризи розмістили у наступний ранжировочний ряд.

Таблиця 3.1.1

Пропозиції щодо виходу текстильної промисловості з кризи.

№ з/п |

Назва пропозиції | Вагомість

%

1. | Зняти з виробників товарів текстильної промисловості непосильний податковий тягар. Відмінити ПДВ на вироби дитячого асортименту. Розширити дію Чернівецького експерименту. Ввести диференційовані ставки податків на вітчизняні та імпортні товари |

35

2. | Ефективно захистити українського товаро-виробника товарів текстильної промисловості від безконтрольного ввезення товарів, які реалізуються за тіньовими схемами. Прийняти закон про захист вітчизняного виробника від імпортних поставок. Забезпечити дійовий захист кордонів України. |

25

3. | Експорт промислових послуг, робота на давальницькій сировині. Розширення форм розрахунків за операціями з давальницькою сировиною. Протекціонізм у експорті. |

15

4. | Модернізація основних фондів легкої промисловості. Розширення доступу українських товарів на зовнішні ринки. Відміна обмежень на експорт текстилю. |

8

5. | Відстоювання інтересів вітчизняного товаровиробника в органах державного управління |

6

6. | Збільшити обсяг обігових коштів для запуску виробництва. Прискорити передачу соціальної сфери у комунальну власність. |

4

7. | Інші пропозиції | 7

РОЗДІЛ ІУ. ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ

ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ.

4.1. Реструктуризація текстильних підприємств.

Радянська система управління господарством була безпосередньо „вмонтована” в державну адміністративну піраміду, тому управлінці займалися скоріше бюрократичними, а не організаційними справами. Підприємства не тільки виконували виробничі функції, а й утримували об”єкти соціальної сфери. Спроба безпосередньо включити їх у нормальну роботу в ринковому середовищі, без докорінної реструктуризації, за відсутності державної опіки, в обставинах певної лібералізації економічного середовища призвела до хаотичного розвалу галузі.

Поняття „реструктуризація підприємств” слід розуміти як адаптацію до умов ринку; складовими її частинами є перетворення організаційно-правовихх форм, перебудова виробничо-технологічної структури, оновлення систем менеджменту та взаємодії з контрагентами і державою.

Розглянемо традиційну структуру підприємства бавовняної промисловості. До складу його звичайно входять основне, допоміжне, підсобне й побічне виробництва, а також обслуговуюче господарство. Основними виробництвами є ті, які випускають продукцію, що визначає профіль підприємства; їх три – прядильне, ткацьке й оздоблювальне. Якщо до складу підприємства входять одне-два основних виробництва (прядильне і ткацьке, ткацьке й оздоблювальне), воно називається фабрикою, якщо всі три – комбінатом (об”єднанням). Допоміжне виробництво забезпечує основне парою, електроенергією, запасними частинами, створює необхідні температурно-вологісні та інші параметри для нормального перебігу технологічного процес, здійснює ремонт. До його складу входять ремонтно-механічні й ремонтно-будівельні підрозділи, паросилове господарство, граверна та деякі інші майстерні. Підсобними є виробництва, що випускають продукцію для основних, допоміжних та інших підрозділів підприємства.

Виробнича структура має забезпечувати