Текстильні підприємства України, спроектовані як промислові гіганти, саме через свої величезні розміри дуже повільно включалися в ринок. Їх управлінцям було важко перебудувати систему цілей. Так, наприклад, десятиліттями найпріоритетнішою метою текстильних комбінатів було нарощування випуску продукції; для цього вдавалися до такого організаційного заходу, як розширення зон обслуговування багатоверстатників. І коли раптом завдання нарощування обсягів продукції зникло, дехто з керівників ніяк не міг збагнути, що за нових умов доцільніше не розширювати, а навпаки – звужувати зони обслуговування. Користь цього кроку доводили такі розрахунки: коли при випуску пряжі на кільцепрядильних машинах (Херсонський бавовняний комбінат) зменшити зони обслуговування в середньому на 30%, то з”явиться можливість:1) настільки ж збільшити зайнятість прядильниць;2) підвищити ефективність використання обладнання та матеріальних ресурсів, перш за все електроенергії та сировини (економія сировини становить 2%, тоді як частка її у структурі собівартості перевищує 80%); 3) зменшити збитки підприємства на 4-5%.

В умовах спаду виробництва утримання в межах підприємства обслуговуючих та допоміжних господарств є недоцільним, тому що призводить до додаткових непродуктивних затрат. Розрахунки доводять, що коли вивести із структури Херсонського бавовняного комбінату такі підрозділи, як механічні майстерні, енергетичне господарство та ремонтно-будівельний цех, річні збитки комбінату в цілому можуть зменшитися на 13-14%. [ 14.с.37].

Реструктуризація текстильних підприємств України – це веління часу й умова виживання текстильної галузі. Починати цей процес слід з тих підрозділів, які мають усі необхідні ресурси і можуть виробляти продукти або послуги, що є кінцевими в межах зазначених структур. Підвищення конкурентоспроможності продукції текстильних підприємств на основі їхньої реструктуризації сприятиме стабілізації галузі і виходу українського текстилю на європейські ринки.

4.2. Заходи Міністерства промислової політики щодо розвитку текстильної промисловості України.

Державна промислова політика передбачає забезпечення випереджувальних темпів випуску конкурентоспроможної продукції, створення її нових зразків, підвищення якості та ефективності виробництва.

У Програмі діяльності Кабінету Міністрів на 2003-2004 роки поставлене завдання щодо ефективного використання промислового потенціалу шляхом забезпечення виконання галузевих програм виробництва високоякісної, конкурентоспроможної продукції, вдосконалення галузевої структури виробництва, збільшення в експорті питомої ваги продукції з високим ступенем переробки.

Міністерство промислової політики приділяє значну увагу створенню сприятливих умов для вітчизняного товаровиробника. Одним із напрямків цієї діяльності стало й прийняття Закону України „Про економічний експеримент щодо стабілізації роботи підприємств легкої і деревообробної промисловості Чернівецької області” та Закону України „Про умови розвитку вітчизняної легкої, меблевої та деревообробної промисловості”. Цими законопроектами передбачалося поширення на всі підприємства згаданих галузей тих заходів державної підтримки, які надали можливість підприємствам поліпшити фінансово-економічне становище: запровадження єдиного податку (8% та 2.5% у разі експорту) на обсяг реалізації та інші доходи замість 6 діючих податків, у тому числі і ПДВ; можливість надання підприємствам 90-денної відстрочки зі сплати єдиного податку; право на видачу органам митного контролю податкового векселю на ПДВ без авалю банку терміном на 90 днів у разі ввезення товарів виключно для власних виробничих потреб; звільнення від сплати ПДВ у разі ввезення імпортного устаткування. У ході експерименту, в якому брали участь 21 підприємство легкої промисловості, досягнуто головної мети – створено умови для відновлення роботи промислових підприємств, їх технічного переоснащення, збільшення обсягів виробництва конкуренто-спроможних товарів. За два роки експерименту (з 01.07.99 по 01.07.2001) підприємствами легкої промисловості України виробництво продукції збільшено в 1.4 рази, витрати на технічне переоснащення та модернізацію виробництва зросли в 9 раз, середня заробітна плата – в 2.6 рази, сплата податків і зборів - майже в 2 рази.[17.с.6]

Розв”язано проблему збуту товарів легкої промисловості та зняття кількісних обмежень експорту до країн ЄС. Важливим кроком у цьому напрямку стало підписання Угоди про торгівлю текстильною продукцією на 2001-2004 рр., якою передбачено введення режиму лібералізації торгівлі текстильними виробами на ринках Європи. Позитивне вирішення цього питання дало змогу значно підвищити ефективність експортної діяльності багатьом трикотажним підприємствам.[17.с.6]

Україна прагне стати членом Світової організації торгівлі. (СОТ). Указом Президента України від 05.02.2002 року №104 затверджено Програму заходів щодо завершення вступу України до Світової організації торгівлі . Підготовка до даних процесів в текстильній промисловості розпочалася в 1997 році з відповідної Постанови Кабінету Міністрів України №244 про створення програм гармонізації нормативної бази виробництва волокон, пряж, ниток, тканин, трикотажу. Для реалізації даної Програми Верховна Рада України затвердила три Закони, які стосуються стандартизації: ”Про стандартизацію”, „Про підтвердження відповідності”, „Про акредитацію органів з оцінки відповідності”. У національному бюджеті України, починаючи з 2001 року, окремим рядком виділяються кошти на створення національних стандартів України, гармонізованих з міжнародними та європейськими стандартами, у тому числі на продукцію текстильної промисловості.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Текстильна промисловість – важлива галузь легкої промисловості. Вона забезпечує потреби населення України у одязі, різних видах ниток та тканин, а також в працевлаштуванні трудових ресурсів, особливо жіночих.

Структура текстильної галузі досить важка. Зокрема включає в себе: бавовняну, вовняну, шовкову, лляну, конопле-джутову та трикотажну, які випускають найрізноманітніші види продукції.

По території України підприємства текстильної промисловості розміщені рівномірно. Тут спостерігається чітка орієнтація на достатньо забезпечені трудовими ресурсами міста, а також на місцеву сировину.

За перше півріччя 2003 р. обсяг продукції легкої промисловості у діючих цінах становив 1123.6 млрд.грн.