Зміст

Вступ

1. Продовольча проблема в країнах, що розвиваються.

2.Продовольча проблема в Україні: стан та шляхи вирішення.

3. Основні принципи економіки природокористування

4. Генетичний фонд

Висновки

Література

Вступ

Практично проблема продовольства для людини існувала

завжди. Це одна з найдавніших глобальних проблем. Голод як крайній її прояв

і величезне соціальне лихо знекровлював людей і в давнину , і в середні

віки, і в нові, й навіть у новітні часи.

Продовольча проблема належить до категорії глобальних тому, що

для її розв`язання недостатньо зусиль окремих держав, а потрібне добре

налагоджене співробітництво всіх країн, незалежно від їхнього суспільного

ладу. Зрештою, на ній органічно зав`язані інші глобальні проблеми

сучасності – демографічна, екологічна, енергетична та ін.

Більшість дослідників убачають у продовольчій проблемі

багатопланове явище, яке справляє вплив на всі сторони суспільства і тому

має розглядатися у взємозв`язку з економічною системою, політичним ладом,

національними традиціями господарювання тощо.

У сучасному світі спостерігається нерівномірність у виробництві та

споживанні продуктів харчування. В країнах, де недостатній розвиток

сільськогосподарского виробництва, як правило, і виникають проблеми з

продовольством. Це, в першу чергу, стосується країн, що розвиваються. Як

показує процес економічного розвитку цих країн, подолати продовольчу

проблему самотужки вони не зуміють. Головною ареною голоду і недоїдання в

сучасному світі є країни, що розвиваються, де проживає майже 4/5 населення

світу, виробляють приблизно 1/3 всього продовольства, а споживають трохи

більше третини його світового споживання.

Актуальною ця проблема є і для України, де в останньому десятилітті

минулого віку обсяг виробництва сільськогосподарської продукції скоротився

більше ніж удвічі.

Генетичний фонд — це сукупність видів рослин і тварин Землі. Як вже було показано, видовий склад живих організмів Землі сформувався протягом її тривалої геологічної історії. Серед міль-йонів видів організмів немає «непотрібних» чи «шкідливих» - кожен із них виконує свою роль у біосфері, кожен — унікальне творіння природи. Зникнення будь-якого виду живих істот — це непоправна втрата для генетичного фонду Землі, оскільки вид, який щез, вже ніколи не зможе відродитись. А між тим, орга-нізми, непотрібні нам сьогодні, чи навіть «шкідливі», мають невідомі нам потенційні можливості, про які ми можемо навіть не здогадуватися. Згадаймо, наприклад, отруйних змій. Хто з хлоп-чаків (а то й дорослих), вгледівши гадюку, не хапається за камінь чи палицю, щоб неодмінно вбити «цього гада»? Але ті ж гадюки, наприклад, винищують безліч мишей, пацюків, ховрахів та інших шкідників, що псують, поїдають дуже багато зерна та інших продуктів харчування. А отрута змій — безцінна сировина для виробництва ліків, і сьогодні суха отрута деяких змій на міжна-родному ринку цінується дорожче золота!

1. Продовольча проблема в країнах, що розвиваються

Головною ареною голоду і недоїдання в сучасному світі є країни, що

розвиваються. Саме тут проживає найбільше голодуючих: близько 57% із них в

Азії, 27% в Африці, 11% у Латинській Америці та близько 5% на Близькому

Сході. Хоча найбільша кількість тих, що недоїдають, мешкає в Азії, найвищий

приріст голодуючих спостерігається в Африці.

Переважна частина голодуючих сконцентрована у відносно невеликій

кількості країн. Так, 75% голодуючих Азії проживає у семи країнах:

Бангладеш, Бутані, Індії, Мальдівах, Непалі, Пакистані та Шрі-Ланці; дві

третини голодуючих Африки проживають в Ефіопії, Нігерії, Заїрі, Кенії,

Уганді та Мозамбіку.

При цьому не можна не визнати досягнення молодих незалежних держав у

сільському господарстві й постачанні населення продовольством. Якщо у 30 –

40-ві роки середньорічний приріст сільськогосподарської продукції у країнах

Азії, Африки та Латинської Америки становив приблизно 1%, то в період

їхнього післяколоніального розвитку він піднісся до 2,5-3%. Нині

виробництво продукції у країнах, що розвиваються, приростає: у рослинництві

на 2,4%, у тваринництві на 3,4%.

Деякі країни, що розвиваються, широко застосувавши досягнення

“зеленої революції”, добилися повного або майже повного самозабезпечення

продуктами харчування . Для більшості країн, що розвиваються, характерним є

рослинний раціон харчування, де в основному переважають один-два види

продуктів.

Недостатня забезпеченість продуктами харчування негативно впливає на

показники середньої тривалості життя людей. Вона впливає також на їх

здоров`я , фізичну працездатність. Безпосередньо від голоду в країнах, що

розвиваються, щорічно вмирає від 13 до 18 млн осіб, ѕ з яких діти.

Здебільшого жертвами голоду і недоїдання в країнах, що розвиваються,

стають сільські жителі, чиї діти частіше недобирають належну їм за віком

масу тіла. За оцінками ФАО, 60% дітей у Південній Азії, 39% у Тропічній

Африці відтають у фізичному розвитку.

При оцінці скрутної продовольчої ситуації в цих країнах необхідно

враховувати незавершеність аграрних реформ, бідність широких мас селянства,

відсталість систем землеробства, нераціональне використання земельних і

водних ресурсів, часті стихійні лиха, які знищують працю мільйонів людей,

відсутність транспорту та іншої інфраструктури.

Значної шкоди країнам, що розвиваються, завдає аграрна політика

розвинутих країн. Так, субвенційований імпорт сільськогосподарської

продукції із промислово розвинутих країн, передусім із країн ЄС, руйнує

місцеві ринки продовольства. Штучно здешевлене ввезення кукурудзи і пшениці

із країн ЄС в Африку створило перенасичення цими продуктами місцевих

ринків. Наприклад, звільнена від мита кукурудза на 55% дешевша, ніж та, що

вирощена в Кенії.

Причиною голоду є не відсутність запасів зерна, а неспроможність

країн, що розвиваються, викупати на світовому ринку продукти харчування. У

структурі сімейного бюджету частка продовольчих витрат у цих країнах

перевищує 60%, тоді як у Германії вона становить 17%, у США – 19%. У деяких

країнах з перехідною економікою через невисокі доходи населення цей

показник наближається до 70%, при цьому раціон обмежується споживанням

хліба, крупів, картоплі.

Зонами критичної продовольчої ситуації є території в межах Сахелю

(Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де слабо розвинута

промисловість, і Північно-Східній та Південній Африці ( за винятком ПАР).

Найбільш жахливе становище у 20 країнах “зони голоду”, що розташована в

сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення вдвоє

перевищують виробництво продовольства. У раціоні африканців переважає

низькокалорійна