Під природокористуванням в наш час розуміють сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів збереження останнього. Сюди входять: видобування та переробка природних ресурсів і їх відновлення; використання й охорона природних умов життя; збереження та відновлення, раціональні зміни екологічного балансу природних систем. Узагальнюючи, можна сказати, що природокористування — це сукупність дій людства на географічну оболонку Землі.

Як сфера знань природокористування включає в себе елементи природних, суспільних і технічних наук.

Природокористування може бути раціональним і нераціональ-ним. Раціональне — це високоефективне, розумне господарюван-ня, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потен-ціалу і підтримує та підвищує продуктивність природних комп-лексів або окремих об'єктів, їх красу. Нераціональне — це таке, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідновлення, саморегулювання й самоочищення, порушується рівновага біоло-гічних систем, вичерпуються мінеральні ресурси, погіршується виконання рекреаційних, оздоровчих та естетичних функцій при-родних об'єктів. Нераціональне використання може бути як на-вмисне, так і випадкове чи супутнє.

Кожна країна визначає свої норми природокористування в ме-жах своєї території. Але в останні роки у зв'язку зі збільшенням транскордонних перенесень різних забруднень, а також таких національних видів діяльності, які шкодять всій планеті (вирубка великих площ лісів, випробування ядерної зброї, розширення атомної енергетики тощо) дедалі більше уваги приділяється під-писанню міжнародних угод про методи й норми природокористу-вання. Яскравим прикладом цього може бути пакет міжнародних природоохоронних документів, прийнятих на форумі в Ріо-де-Жанейро в 1992 р.

Людство вступило в такий етап екологічного розвитку, коли економічний ефект визнається реальним лише з урахуванням екологічних наслідків і обмежень.

Дуже прикро, але в нашій молодій державі на тлі економічної кризи, важких проблем продовольчого й житлового забезпечення, суперінфляції, розгулу злочинності, дефіциту товарів проблема комплексного й кардинального екологічного оздоровлення постій-но відкладається, не вирішується проблема раціонального приро-докористування, а кількість аварійних ситуацій збільшується.

Як вже відмічалося в попередніх розділах, незважаючи на складність ситуації, проблема виходу з екологічної кризи у нас залишається першочерговою.

Досвід розвинених країн світу показав, що могутність держави визначається перш за все високим рівнем культури і технологій, в тому числі — культури природокористування. Цей же досвід, а також досвід вітчизняного господарювання переконують, що рухатися далі шляхом старого економічного розвитку неможливо, потрібна нова концепція природокористування. Головний еколо-гічний ресурс сучасності полягає в зміні системи цінностей і засо-бів освоєння світу, в зміні загальнолюдського світогляду. Еконо-мічні критерії прогресу тепер повинні оцінюватися тільки з огля-ду їхнього впливу на «якість життя» і збереження біосфери, розвиток духовності людини. Економіка товарів поступово по-винна замінюватися економікою інформації, а принципи природо-користування в XXI ст. набувати нових особливостей:

1. Підхід до вивчення будь-якого природного об'єкту чи проце-су має бути універсальним, цілісним, в основі якого лежить ідея єдності світу, тісних взаємозв'язків всіх явищ і процесів у природі, неодворотність розплати за будь-які втручання в довкілля.

2. Будь-яка людська діяльність повинна супроводжуватися думкою, що людина — частка природи, елемент її, який своїм функціонуванням не має права порушувати гармонію життєвих процесів біосфери; тільки їй належить вирішити проблему само-визначення й пріоритету людських цінностей, використавши для цього могутній колективний інтелект і піднявши рівень духов-ності.

3. Моделювання стратегії еколого-економічного розвитку на-цій і людства в цілому повинно йти шляхом поліваріантного прогнозу.

Ці прогнози мають передбачити кілька співвідношень наслід-ків розвитку нашої цивілізації: які прогнозуються і які проек-туються; які прогнозуються, але не проектуються; які не проек-туються і не прогнозуються. І чим демократичніше, цивілізованіше буде суспільство, тим більше гарантій вибору соціально-економічних і науково-технічних рішень з наслідками, які прогнозуються і проектуються.

4. Нова цивілізація в процесі свого розвитку повинна виробити принципіально іншу матеріальну основу — спрямування суспіль-но-виробничої технології формування природно діючих систем, які здатні здійснювати еквівалентний обмін речовини і енергії між суспільством і довкіллям.

Висновки

Продовольча проблема належить до категорії глобальних. Для

розв`язання продовольчої проблеми недостатньо зусиль окремої держави, а

потрібно добре налагоджене співробітництво всіх країн, незалежно від їх

суспільного ладу.

За останні 50 років у виробництві продовольства досягнуто істотоного

прогресу – чисельність людей, що недоїдають і голодують, скоротилася майже

в два рази. У той же час за даними ФАО загальна кількість голодуючих на

землі складає 500-550 млн осіб, а тих, хто недоїдає, - 1-1,3 млрд.

Головною ареною голоду і недоїдання в сучасному світі є країни, що

розвиваються, де проживає майже 4/5 населення світу, виробляють приблизно

1/3 всього продовольства, а споживають трохи більше третини його

загальносвітового споживання. При оцінці скрутної продовольчої ситуації в

цих країнах необхідно враховувати незавершеність аграрних реформ,

бідність широких мас селянства, відсталість системи землеробства,

нераціональне використання земельних і водних ресурсів.

Актуальною продовольча проблема є і для країн з перехідною

економікою, в тому числі України. Можливості розв`язання продовольчої

проблеми безпосередньо повязані з вирішенням питань агропромислової сфери

економіки. Стратегічною метою реформування агропромислового комплексу

України традиційно є підвищення життєвого рівня населення на основі

збільшення обсягів виробництва продуктів харчування і продуктивності

праці, розвитку науково-технічного прогресу.

Таким чином, створення підвалин світової продовольчої безпеки – це

системне завдання, вирішення якого починається з глобального, світового

рівня і має доходити до кожної окремої людини.

Генетичний фонд — це сукупність видів рослин і тварин Землі.

Рідкісні й вимираючі види рослин і тварин повинні особливо ретельно охоронятися. Для цього в місцях їхнього проживання організують заповідники, де середовище має залишатися в недо-торканому людиною вигляді. Ці види заносяться в Червону кни-гу, а насіння рослин і статеві клітини тварин зберігають у спеціальних генетичних сховищах або банках. Один з найвідоміших таких банків — Насіннєвий фонд, було створено в 20—30-ті роки в Ленінграді видатним російським генетиком М. І.