В складних взаємовідношеннях насадження і первинного середовища,основним елементом є умови зростання, або довкілля. Для того щоб відобразити зміни, що відбуваються в складі і продуктивності лісу внаслідок зміни кліматичних і едафічних факторів середовища, П.С.Погребняк використав метод порівняльної екології. Ряди лісових ділянок, розташованих за кількісними ступенями зростання вологості в умовах однакової родючості,були названі гігрогенними, а окремі частини гігрогенного ряду (0, 1, 2, 3, 4, 5) – гігротопами. До одного чи іншого гігротопу відносяться ділянки лісової площі, місцезнаходження яких має однакову вологість. Ряди ділянок, розташованих за якісними ступенями достатку (трофності), були названі трофогенними, тобто обумовлені різною кількістю корисних речовин в грунті. Кожний член ряду (А, В, С, Д) називається трофотопом. Трофотопи – це ділянки лісу з однаковою грунтовою родючістю. Кожна ділянка лісової площі має визначений степінь вологості і трофності грунту, а тому є одночасно і трофотопом, і гігротопом. Як зазначає П.С.Погребняк, “ці дві класифікаційні одиниці – дві сторони одного і того ж місцеоселення – едатопа, під яким розуміють лісові ділянки з однаковими едафічними умовами4.

Для вияснення і відображення залежності складу і продуктивності насадження від едафічних факторів середовища П.С.Погребняк об’єднав еклогічні ряди в едафічну сітку, або класифікаційну схему типів місцезростань, де сукупність трофотопа і гігротопа отримало своє реальне відображення. Погребняк використав і розвинув типологічну класифікацію Е.В.Алексєєва, тому вона і отримала назву едафічної сітки Алксєєва-Погребняка.

В основу едафічної сітки покладені явища переходу кількісних змін в якісні. “Закон єдності організмів і середовища, - як підкреслює П.С.Погребняк, - дає право і вимагає розглядати рослинні угруповання і їх місцеоселення нерозривно, як одне цілісне явище “. Едафічна сітка наочно відображає вплив на рослинність кількісних градацій основних факторів грунтової родючості – води і мінеральних добрив. З допомогою цієї координації системи можна зобразити умови місцеоселення, екологічні ареали найважливіших видів деревної і трав’яної рослинності,їх продуктивність.

Відображення на едафічній сітці кількісних і якісних змін складу деревостанів і грунтового покрову, допомагає встановити зв’язки між функціонально змінними елементами рослинності і середовища, пояснити їх причини. Оскільки едафічна сітка була складена П.С.Погребняком для одного кліматичного району, вона одночасно була і класифікацією типів лісу, і класифікацією типів і умов місцеоселення. В іншій кліматичній області, з іншим складом головних лісоутворювачів, вона повинна будуватися заново, на основі цієї ж класифікації едатопів15.

Сітка едатопів дозволяє оцінювати грунтову родючість місцеоселення за складом біоценозу і його рослинними індикаторами, а також бонітувати лісові землі. Її використання у лісогосподарській практиці нашої країни і закордоном сприяло покращенню ведення лісового господарства, вивченю природи лісів, підвищенню продуктивності насаджень і більш раціональному використанню лісових земель.

При розподілі лісів на типи використовуються три основні класифікаційні лісотипологічні одиниці: 1) тип лісової ділянки (тип умов місцеоселення, едатоп, тип місцезнаходження); 2) тип лісу; 3) тип деревостану. Крім цього, типи лісу можуть об’єднуватися в угруповання; допоміжною одиницею лісівничої типології є також асоціація (таблиця 1.3).

Таблиця 1.3 - Едафічна сітка Алексєєва-Погребняка

Гігротопи | Трофотопи

Бори

А | Субори

В | Сугруди

С | Груди

Д

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Надсухі

0 | А0 | В0 | С0 | Д0

Сухі

1 | А1 | В1 | С1 | Д1

Продовження таблиці 1.3

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Свіжі

2 | А2 | В2 | С2 | Д2

Вологі

3 | А3 | В3 | С3 | Д3

Сирі

4 | А4 | В4 | С4 | Д4

Мокрі

5 | А5 | В5 | С5 | Д5

Тип лісової ділянки об’єднує лісові і нелісові ділянки з подібними грунтово-гідрологічними умовами; місцеоселення, зайняті лісом і не зайняті ним але лісопридатні, в залежності від родючості поділяються, як і на едафічній сітці П.С.Погребняка на чотири трофотопи: А – бори, В - субори, С – сугруди, Д – груди,кожен трофотоп за ступенем вологості поділяється на шість гігротопів: 0 – дуже сухі, 1 – сухі, 2 – свіжі, 3 – вологі, 4 – сирі, 5 – мокрі20.

Потенційна продуктивність лісів означає максимально можливу продуктивність у конкретних лісорослинних умовах при найповнішому їх використанні. У Тернопільському держлісгоспі при кліматичних умовах, які склалися, грунтовий покрив неоднорідний, на відносно невеликих територіях зустрічаються грунти з різною родючістю, залежно від цього і визначається продуктивність лісостанів.

Аналіз стану лісових насаджень свідчить про велику різницю в продуктиавності лісів однієї й тієї ж породи, не можна вести орієтацію на якість середніх показників та “середній” склад заходів лісовирощування. Крім середніх величин запасів деревини для того чи іншого регіону, мають неабиякий інтерес і максимальні запаси деревини, яких досягають основні лісотвірні породи. Саме ці фактори дозволяють зорієтуватися при підборі так званих еталонних насаджень. Для осмислення дії факторів життєздатності тієї чи іншої деревної породи потрібно знати її відношення до світла, тепла, вологи, елементів живлення тощо. Крім цього необхідно враховувати, як воно змінюється з віком, знати діапазони екологічних умов, у яких забезпечується кращий ріст. Потрібно врахувати дію порід на грунт, взаємодію між собою тощо. Слід також знати будову надземної та підземної частини порід, їх продуктивність. Для пошуку можливостей вирощування високопродуктивних лісових насаджень потрібно також вивчати фактори, які лімітують можливості одержання високої продуктивності (лімітуючі фактори).

Ліс і грунт утворюють одну систему, у якій кожен органічний чи неорганічний елемент живить інші, у свою чергу, знаходиться під впливом інших елементів. Оскільки живленя рослинності мінеральними речовинами відбувається за рахунок вивітрювання мінералів з грунту,