Розглянемо інші, ніж мита та імпортні квоти, види торговельних обме-жень. До таких ми будемо відносити добровільні обмеження експорту,, технічні, адміністративні та інші види регулювання. Такі торговельні обмеження ви-никли в результаті .поширення діяльності торговельних картелів, розширення демпінгу та субсидіювання експорту. Останнім часом такі нетарифні об-меження стають дедалі все впливовішими в. обмеженні торговельних потоків. Одним із важливих методів нетарифних обмежень є добровільне обме-ження експорту. Під такими заходами ми будемо розуміти ситуацію, коли країна-імпортер змушує іншу країну, свого торговельного партнера, "добро-вільно" обмежити обсяг експорту під тиском застосування-більш жорстких торговельних обмежень, якщо він загрожує діяльності промисловості країни-імпортера. Добровільні обмеження експорту є предметом переговорів між США, Європою та іншими країнами, як розвиненими, так і тими, що розвива-ються, ще з середини 50-х років XX ст. в таких галузях, як сталеплавильна, текстильна, виробництво електроніки, автомобілів. Саме в таких "зрілих" га-лузях спостерігалося істотне скорочення зайнятості в індустріальних краї-нах у середині 80-х років. Поширення дії цих обмежень дозволило таким країнам, як США, Японія та країнам ЄС протягом тривалого часу зберігати ілюзію вільної торгівлі. Але Уругвайський раунд переговорів у межах GATT, який відбувся у грудні 1993 p., і який ми розглянемо далі, поклав край такій практиці, оскільки вимагав припинення дій таких добровільних обмежень протягом 10 років.

При успішній дії добровільних експортних обмежень вони мають аналогіч-ний ефект, і також можуть бути проаналізовані, як і імпортні квоти, з тією різницею, що ініціюються країною-експортером, а отже, і дохід від монополь-ної ренти будуть отримувати іноземні експортери. Найяскравішим прикла-дом можуть слугувати "добровільні" обмеження щодо експорту японських автомобілів до США. В розвинених країнах після закінчення строку дії "доб-ровільних" обмежень розповсюджена практика висування антидемпінгових вимог національними виробниками щодо імпортованої продукції.

Ефективність дії таких обмежень щодо імпорту менша порівняно з уста-новленими імпортними квотами, оскільки країни-експортери неохоче погоджу-ються обмежити обсяги свого експорту. Іноземні експортери з часом можуть продавати більш якісні та дорогі товари в межах встановленої квоти, що дозволяє їм отримувати додаткові прибутки, незважаючи на кількісне обме-ження можливостей експорту. Прикладом цього може також слугувати істо-рія добровільних обмежень експорту японських автомобілів до США.

Потоки міжнародної торгівлі також обмежуються численними технічни-ми,, санітарними, адміністративними та іншими правилами і-нормами. Вони можуть включати вимоги щодо безпеки, наприклад, для автомобілів та електричного обладнання, санітарно-гігієнічні норми щодо продуктів харчування та особистого користування, вимоги щодо маркування та пакування, які по-винні містити інформацію про країну походження та вміст товару. Незважа-ючи на те, що більша частина таких вимог є розумною, існують і курйозні випадки, зокрема заборона на показ іноземних фільмів на британському телебаченні, заборона на рекламу віскі у Франції.

Іншим торговельним обмеженням є законодавча вимога в багатьох краї-нах До власних урядів купувати лише товари вітчизняного виробництва. Тобто вимоги, що виконавцями урядових замовлень мають бути лише національні виробники. Наприклад, згідно з законом "Купуй американське"'("Buy American Act") від 1933 p., урядові підрозділи США мають цінову перевагу в розмірі 12 % (до 50 % за оборонними контрактами) у національних вироб-ників. Але торговельні реформи, які відбулися у 1974 р. і стали відомими як Токійський раунд, зняли такі жорсткі обмеження і дозволили й іноземним виробникам брати участь у конкурсах за урядові контракти.

Велика увага приділяється і прикордонним податкам. Вони іноді розгля-даються як непрямі податки, які повертаються експортерам та стягуються (як додаткове мито) з імпортерів при перетині товаром митного кордону. При-кладами непрямих податків є податок з продаж в США та податок на додану вартість (ПДВ) у Європі. Оскільки більша частина бюджетних надходжень формується через стягнення прямих податків (прибутковий податок) в США та через непрямі податки (ПДВ) в Європі, то експортери США отримують знач-но менше коштів при здійсненні експортної операції порівняно з європей-ськими експортерами, що є порівняльним недоліком перших.

Міжнародні товарні угоди та встановлення різних видів валютних курсів у країні також обмежують торгівлю.

Міжнародні картелі є організацією виробників, які знаходяться в різних країнах (або групи урядів), і які погоджуються обмежити виробництво та експорт товарів з метою максимізації або збільшення валового прибутку членів організації. Хоча діяльність національних картелів заборонена в більшості країн, оцінити владу міжнародних картелів не так просто, оскільки їх діяль-ність не підпадає під юрисдикцію жодної з країн.

Найбільш відомим у наш час міжнародним, картелем є OPEC (Організа-ція країн — експортерів нафти), який, обмеживши видобуток сирої нафти у 1973 та 1974 pp., змусив ціни на цей товар збільшитися в чотири рази. Іншим прикладом є Міжнародна асоціація авіатранспортних перевезень, яка являє собою картель, що існує між основними авіакомпаніями світу і на щорічних зустрічах якої встановлюються політика щодо міжнародних перевезень та мито на них.

Передумовою успіху діяльності картелю може бути невелика кількість учасників картелю, які виробляють необхідний товар, для якого надзвичайно складно знайти субститут. OPEC дуже добре відповідала цим вимогам про-тягом 70-х років XX ст. Коли ж існує велика кількість міжнародних вироб-ників, то їх стає надзвичайно важко організувати в ефективно діючий картель. Аналогічно, коли існує прийнятний субститут для даного товару, то спроби картелю обмежити виробництво та експорт з метою підвищення цін та при-бутків лише приведуть до переорієнтації виробників на споживання субсти-туту. Це було причиною провалу діяльності картелів з видобутку сировин-них матеріалів, за винятком