вже згаданої нафти та олова; з виробництва сільськогосподарської продукції, за винятком цукру, кави, какао та каучуку. Оскільки влада картелю націлена на обмеження виробництва та експорту конкретного товару, то. виникають непоодинокі спроби тих виробників, які не є- членами картелю, або навіть деяких учасників цієї організації, здійснити продаж за ціною, нижчою за встановлені картелем, тобто обійти картель і отримати додаткові прибутки. Така практика стала очевидною для OPEC протягом 80-х років XX ст., коли високі ціни на нафту стимулювали експорт цього продукту з країн, що є учасниками Організації, зокрема з Великої Бри-танії, Норвегії та Мексики. Збільшення пропозиції разом із переходом на енергозберігаючі технології зменшило попит на нафту протягом 80-х та 90-х років, порівняно з 70-ми роками. Тобто, як і передбачала економічна теорія, природа картелів є нестабільною та часто призводить до їхнього краху. У випадку успішної діяльності, діяльність картелів нічим не відрізняється від поведінки монополіста у намаганні максимізувати валові прибутки.
Торговельні перешкоди можуть виникати і внаслідок демпінгу. Демпінг — це експорт товару за ціною, нижчою від витрат на його виробництво, або у випадку, коли його ціна всередині країни є вищою за ціну, за якою продається даний товар за кордоном. Демпінг можна розділити на три основні види: постійний, хижацький та випадковий (спорадичний). Постійний демпінг, або міжнародна цінова дискримінація, – це тривала тенденція національного монополіста максимізувати прибуток через продаж товару на внутрішньому ринку за завищеними цінами (що не враховують транспортні витрати та тор-говельні перешкоди) порівняно з міжнародним ринком.
Хижацький демпінг – це тимчасовий продаж товару на іноземному рин-ку за цінами, нижчими за собівартість або нижчими порівняно із внутрішніми цінами з метою витіснення іноземних виробників з ринку, після чого ціни на товари починають зростати, і виробники починають отримувати монопольну ренту на такому ринку. Випадковий демпінг – це продаж, який проводиться час від часу за цінами, нижчими за собівартість, або нижчими порівняно з внутрішніми, цінами з метою зменшення непередбачуваного або тимчасового надлишку товарів без зниження цін у країні.
Торговельні обмеження, націлені на протидію постійному демпінгу, є віднос-но виправданими і захищають національних виробників від непорядної кон-куренції з боку іноземних виробників. Такі заходи зазвичай приймають фор-му антидемпінгових стягнень для того, щоб урівняти ціни. Інколи вистачає навіть загрози зі встановлення таких стягнень. Проте часто надзвичайно склад-но встановити вид демпінгу, а національні виробники вимагають вживати заходів проти будь-якого демпінгу, внаслідок чого зникають стимули до імпорту та зменшуються доходи й обсяги виробництва в країні. У деяких випадках, особливо при спорадичному та хижацькому демпінгу, виграш споживачів від низьких цін може бути більшим за втрати виробників у країні.
Експортні субсидії – це прямі виплати або надання податкових пільг чи пільгових кредитів національним експортерам або потенційним експор-терам, а також пільгових кредитів іноземним споживачам з метою стимулю-вання національного виробництва. В такому випадку експортні субсидії мо-жуть розглядатися як форми демпінгу. Незважаючи, на те, що експортні суб-сидії є незаконними згідно з багатосторонніми міжнародними угодами, вели-ка кількість країн надає їх у прихованій формі.
Наприклад, більшість промислово розвинених країн надають іноземним споживачам кредити на пільгових умовах для фінансування їх купівлі в країні через державні установи, такі як Експортно-імпортний банк (Ексімбанк) США. Такі пільгові кредити фінансують приблизно 5 % американського експорту, а в Японії та Франції такий показник сягає відповідно 30 і 40 %.
Крім того, країни ЄС з метою підтримки доходів фермерів у межах за-гальної сільськогосподарської політики надають своїм виробникам суттєву підтримку. Такі великі субсидії сільськогосподарським виробникам призво-дять до значного перевиробництва, а надання експортних субсидій, що заохо-чує європейських виробників експортувати свою продукцію до інших регіо-нів, призводить до виникнення значних торговельних суперечностей.
Проаналізуємо механізм дії експортних субсидій. Для цього розглянемо рис. 2.24, який дуже подібний до рис.
Якщо за умов вільної торгівлі світова ціна на товар 1 дорівнює 3,5 грн (замість 1 грн, як на рис. 2.20), то країна Б буде виробляти 25 од. товару 1 за обсягу споживання у 20 од., а експорт буде дорівнювати 15 од. Тобто, при ціні, вищій за 3 грн, країна Б буде вже не імпортером, а експортером товару 1.
Якщо ж уряд цієї країни надає своїм виробникам субсидії у розмірі 0,5 грн за одиницю експортованого товару, то Р1 збільшиться до 4 грн для національ-них виробників та споживачів. При Р1 = 4 грн країна Б буде виробляти вже 40 од. товару 1, споживати 10 од., а експортувати 30 од. Від високих цін на товар 1 будуть вигравати виробники країни Б, а споживачі — потерпати. Зо-крема, споживачі будуть втрачати 7,5 грн (площі а' + b'), місцеві виробники отримують 18,75 грн (площі a' + b' + с'), а урядова субсидія становить 15 грн (b' + c' + d'). Зазначимо, що площа d' не є частиною виграшу виробників, оскіль-ки вона відображає збільшення національних витрат при зростанні виробниц-тва товару 1. Втрати від заходів протекціонізму країни 5 будуть становити 3,75 грн (сума площ трикутників B'N'H' = b' = 2,5 грн та C'J'M' - а" = 1,25 грн).
Якщо країна втрачає більше від заходів протекціонізму, то чому ж уряд країни вдається до субсидій? Найбільш очевидною відповіддю може бути ефек-тивний лобізм своїх інтересів національними виробниками або випадок, коли галузь, яка отримує субсидії, є високотехнологічною чи стратегічно важливою для країни. В той час, як національні