Також ті галузі, що виробляють товари широкого вжитку або кінцеву продукцію, мають більше шансів отримати захист від іноземних кон-курентів, ніж ті, що виробляють проміжну продукцію, яка використовується іншими галузями, оскільки останні можуть вдатися до "компенсаційних за-ходів" і звести нанівець дію протекціонізму, оскільки такі заходи підвищать вартість їх матеріалів.
Крім того, заходи протекціонізму тяжіють до децентралізованих галузей, в яких зайнята велика кількість робітників, ніж до тих галузей, які сконцен-тровані в окремому регіоні з невеликою кількістю зайнятих. Такий підхід пояснюється тим, що велика кількість робітників мають більше виборчої влади, яка допомагає обирати саме тих урядовців, які будуть захищати конкретні галузі. Регіональна централізація гарантує, що народні обранці з багатьох регіонів країни будуть підтримувати протекціоністські заходи щодо конк-ретних галузей, що створить уявлення про прийняття демократичного рішен-ня. Інша теорія припускає, що торговельна політика спрямована на збере-ження status quo. Тобто, для галузі, яка не користувалася заходами протекціо-нізму в минулому, є більше шансів бути захищеною сьогодні. Крім того, уряди не схильні вживати заходів, які призведуть до істотного перерозподілу доходу, незважаючи як на тих, хто потерпає, так і на тих, хто виграє. І остан-нє. Заходи протекціонізму можуть стосуватися тих галузей, які повинні конку-рувати з продукцією, що виробляється в країнах, які розвиваються і які ма-ють менше економічної та політичної влади порівняно з розвиненими, щоб ефективно протистояти перешкодам на шляху їхнього експорту. Зауважимо, що деякі з наведених вище теорій частково перетинаються, інші знаходяться у суперечності, а решта взагалі не має достатнього емпіричного обґрунтування.
2. Валютна політика: принципи, форми, інструменти здійснення.
Валютна політика – це насамперед політика валютного курсу. Сучасний етап розвитку грошово-валютних відносин характеризується множинністю валютних курсів. Відбувається постійний пошук найефективніших засобів стабілізації та регулювання валютних курсів:
Існує два основних види політики валютного курсу – фіксований і пла-ваючий, та їхні різновиди. Так, системі золотого стандарту найбільше відпо-відали фіксовані валютні курси, для паперово-грошового обігу – плаваючі. За класифікацією, схваленою МВФ у 1982 p., усі валюти країн світу залежно від ступеня свободи зміни їхніх курсів поділяються на валюти з фіксова-ним курсом, валюти з обмежено гнучким курсом і валюти з плаваючим курсом.
Фіксований валютний курс встановлюється державою. Уряд встановлює постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну і нав-паки. Це забезпечує вільну купівлю і продаж національної валюти за цією ціною незалежно від того, хто здійснює валютно-платіжні операції. Даний режим передбачає, що уряд спроможний забезпечити продаж іноземної ва-люти у кількостях, потрібних для підтримання встановленого ним курсу. Для цього уряд повинен мати необхідні запаси іноземної валюти.
Курс може фіксуватися одним із таких способів:
Фіксація курсу до однієї валюти — прив'язка курсу національної валюти до курсу однієї з резервних валют (долара США, євро тощо).
Використання валюти іншої країни як законного платіжного засобу. У цьому випадку економія на трансакцінних витратах з конвертації валют і сеньйоражу — витратах на друкування грошей — вважається більш важливою, ніж відсутність незалежної грошової політики.
3. Валютне правління — фіксація курсу національної валюти до інозем-ної, причому випуск національної валюти цілком забезпечений запасами іно-земної (резервної) валюти.
4. Фіксація курсу спільної валюти до однієї іноземної валюти. Так, курс спільної валюти зони франка, що використовувався 14 африканськими краї-нами, був зафіксований до французького франка.
5. Фіксація курсу національної валюти до валют країн — головних торгових партнерів. У цьому випадку країни звичайно підтримують запаси іноземних валют, до яких зафіксовано їхній курс, на повну суму емітованої національної валюти, що іноді дозволяє вважати цей тип фіксації курсу різновидом валютного правління.
6. Фіксація курсу до валютного композиту — прив'язка курсу національної валюти до курсів колективних грошових одиниць, таких як, СДР, або до кошиків валют країн — головних торгових партнерів.
Фіксація курсу, як правило, носить односторонній характер: факт фіксації малою країною курсу своєї валюти до валюти великої країни означає тільки те, що уряд малої країни засобами грошової політики зобов'язується захища-ти і підтримувати курс, але ніяким чином не означає, що його буде також підтримувати велика країна.
Обмежено гнучкий валютний курс – офіційно встановлене співвідно-шення між національними валютами, що допускає невеликі коливання ва-лютного курсу відповідно до встановлених правил. Може встановлюватися такими способами:
Обмежено гнучкий курс до однієї валюти — підтримка коливань валютного курсу у визначених межах від офіційно зафіксованого паритету до якоїсь однієї іноземної валюти.
Обмежено гнучкий курс у рамках спільної політики — спільне плавання національних валют у межах 2,25 % від центрального розрахункового курсу. Цей спосіб визначення валютних курсів використовували країни — члени ЄС у рамках Європейської валютної системи.
Плаваючий валютний курс – курс, що вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції, на який держава може за певних умов впливати шля-хом валютних інтервенцій. З точки зору теорії механізми курсоутворення при плаваючому режимі валютного курсу діляться на:
"чисте" плавання — курсоутворення без втручання центрального банку у валютний ринок;
"брудне" плавання — курсоутворення за активних інтервенцій на валютному ринку центрального банку.
Звичайно плаваючим вважається валютний курс, що може змінюватися в будь-яких межах, причому ці межі законодавчо не встановлюються. На практиці існують такі його різновиди:
1) незалежне плавання — курс валюти формується на девізних ринках при помірних інтервенціях центральних банків. У такий спосіб встановлює курси своїх валют переважна більшість індустріальних країн та деякі краї-ни, що розвиваються:
кероване плавання — подібне до незалежного плавання, але за більшого втручання центральних банків;
спільне плавання — використовувалось валютним угрупованням ЄС, причому з