Принцип виділення вирішальної ланки природно доповнює принцип комплексності. Виділення вирішальної ланки дає можливість розв’язати суперечність між складністю завдання зі створення системи ЗДФК, одночасним охопленням усіх вхідних до неї різнорівневих органів фінансового контролю, недостатньою розвиненістю законодавчо-нормативної бази і невизначеністю предмета та об’єкта контролю.

Відповідно до цього принципу раціональний спосіб формування ефективної системи ЗДФК перебуватиме у виділенні таких організаційних дій, які необхідно здійснювати насамперед, та відокремлення тих, що можуть бути реалізовані в другу чи третю чергу. Вирішальні ланки – це власне кажучи, ті організаційно-функціональні аспекти системи ЗДФК, першочерговий поштовх зусиль яких може спричинити найбільший ефект.

Принцип поетапного розвитку системи ЗДФК має дуже важливе значення. І це не випадково. Історичний досвід переконує, що спроби перетворення системи державного контролю до заданої якості разовим актом із сьогодні на завтра – як правило, викликали потужну протидію органів наявної системи контролю. Тому не варто абсолютизувати той факт, що нові форми контрольних органів завжди тяжітимуть до ефективної діяльності, що характер і продуктивність їх функціонування миттєво корелюватимуться з типом нових завдань й організаційних структур.

Тому найдоцільніше здійснювати реорганізацію нинішньої системи фінансового контролю України поетапно, починаючи з легкоздійсненних змін, із поступовим нарощуванням на наступних етапах масштабів організаційно-функціональних перетворень. Такий підхід дасть змогу, на нашу думку, послабити протидію чинної системи органів фінансового контролю і водночас дасть можливість від етапу до етапу удосконалювати організацію системи ЗДФК.

Принцип організаційної динамічності розвитку єдиної системи ЗДФК характеризує собою гнучкість і мобільність організації, здатність системи фінансового контролю до самоорганізації, що забезпечує внутрішню адаптацію системи контролю до змін умов зовнішнього середовища. Антиподом динамічності є організаційна „жорсткість” системи, що породжує застійні явища, консерватизм, пригніченість розвитку, різке падіння ефективності функціонування системи ЗДФК, яка не враховує структурних змін зовнішнього середовища. При цьому у процесі реорганізації нинішньої системи ЗДФК треба брати до уваги правило заборони, яке переконує, що безглуздо витрачати ресурси і час на перебудову складних систем, не знаючи, як вони влаштовані. Ефект від реорганізації буває лише в тому разі, якщо ми чітко знаємо специфіку функціонування таких складних систем, і тоді можна з мінімальними витратами впливати на перебіг перебудови.

Такі основні, на наш погляд, організаційні принципи формування нової системи загальнодержавного фінансового контролю, головна мета якої служити орієнтирами оптимального вибору цілей, функцій і організаційних форм контрольних органів у процесі становлення та розвитку національної системи загальнодержавного фінансового контролю в Україні.

2.3. Аналіз сучасної системи фінансового контролю в Україні на регіональному рівні

До тепер українське законодавство не містить дефініції „фінансового контролю”, не встановлено його систему, не визначено головного органу з фінансового контролю – існують лише загальні положення щодо проведення контрольних заходів. Така правова розгалуженість випливає з того, що питання фінансового контролю в Україні регулюється великою кількістю нормативних актів, а також того факту, що досі не прийнято єдиного нормативного акта з фінансового контролю. Бо, крім законів і постанов уряду, слід брати до уваги акти контрольних органів – Контрольно-ревізійного управління, Рахункової палати, Державного казначейства, Національного банку України, акти податкових та інших органів. Усе це призводить до плутанини, дублювання функцій, перекладання відповідальності, збільшення навантаження на підприємства – об’єкти контролю та інших колізійних питань.

В основу класифікації фінансового контролю покладено декілька чинників. За суб’єктами, що здійснюють фінансовий контроль, його можна переділити на зовнішній (тобто контроль спеціально уповноважених державних органів, що є вищими стосовно до об’єкта, що перевіряється, або незалежних від нього органів контролю) та внутрішній (контроль у межах однієї організації або галузі силами їхніх структурних підрозділів, бухгалтерів).[37, 25]

Загальновідомою є також інша класифікація: за органами, що здійснюють фінансовий контроль, він переділяється на державний, незалежний (або аудиторський) контроль і контроль власника.[40, 5]

Державний контроль в Україні згідно з чинним законодавством здійснюють мірою необхідності та в межах своєї компетенції різноманітні органи державної влади України та підвідомчі їм організації: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Рахункова палата, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад (їхніх фінансові управління), Державна контрольно-ревізійна служба України, Державне казначейство України, Державна податкова служба України, Національний банк України, Державна митна служба України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Фонд державного майна України, різні служби та інспекції.

Незалежний (або аудиторський) контроль здійснюють аудитори (аудиторські фірми) за договорами з державними та приватними підприємствами перевіряючи достовірність звітних даних, балансів і водночас надаючи консультаційні послуги з питань обліку, фінансів. Такий контроль призначено здебільшого для об’єктів приватного сектора економіки.

Контроль власника можна переділити на: галузевий (це контроль міністерств, державних комітетів підпорядкованих їм за галузевістю підприємств, установ та організацій, наприклад, щодо виконання планових завдань із виробничої та фінансово-господарської діяльності) і внутрішньогосподарський (здійснюваний власниками підприємств, його бухгалтерською службою).

Перелік видів фінансового контролю не є вичерпним, його можна переділити за багатьма критеріями: за часом проведення (попередній, поточний і подальший); за підвідомчістю об’єкта, що перевіряється (галузевий та позагалузевий), та ін.

Форми контрольної діяльності (себто ревізії та перевірки) зазначених органів вирізняються особливими методиками, які є індивідуальними для кожного контрольного органу, вони регулюються спеціальними нормативними актами, що їх видає відповідний орган своїм структурним підрозділам. Що ж до загальних положень, то їх також можна