Проте слід зауважити, що в науковому плані питання державного фінансового контролю вивчене і розроблене недостатньо. Це пояснюється тим, що протягом минулих років його роль як елемента єдиної системи державного управління принижувалася, і лише кризовий стан економіки держави та державних фінансів змусив привернути увагу до практики здійснення державного фінансового контролю. Специфічне ставлення до державного фінансового контролю, його недооцінка зумовлені також тим, що він здійснюється у площині переплітання державних, регіональних, корпоративних та індивідуальних інтересів.

Нині в Україні функціонує значна кількість державних органів і служб, які тією чи іншою мірою здійснюють фінансовий контроль. За відсутності чіткої концепції та нормативно-правового поля у сфері державного фінансового контролю з ними, як правило, пов'язують Рахункову палату. Головне контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство, Міністерство фінансів, Державну податкову адміністрацію. Державну митну службу, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк, Фонд державного майна, Агентство з питань банкрутства тощо.

Проте, на нашу думку, логічнішим є віднесення до органів державного фінансового контролю тільки Рахункової палати, Головного контрольно-ревізійного управління та ревізійних служб центральних органів державної влади. Державна податкова адміністрація та Державна митна служба є фіскальними органами і не здійснюють контролю за використанням державних коштів, а, навпаки, потребують контролю за своєю діяльністю, особливо пов'язаною із забезпеченням виконання дохідної частини бюджету. Не здійснюють системного контролю за використанням державної власності й коштів Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна, Агентство з питань банкрутства. Ці управлінські структури виконують лише окремі специфічні функції контролю і відносити їх до контрольних органів буде неправильним та й немає в цьому потреби. Адже за умов використання такого підходу до контрольних органів треба буде віднести геть усі міністерства й відомства, оскільки вони виконують окремі контрольні функції, не кажучи уже про правоохоронні органи, які навіть наділені повноваженнями щодо призначення ревізій та перевірок.

Сьогодні діяльність контрольних установ здійснюється за відсутності чіткої взаємодії. По суті, державний фінансовий контроль на практиці діє не як єдина система, а існує у формі відокремлених ланок. Останні, як правило, в автономному режимі виконують властиві їм завдання й функції, які визначаються численними законами, указами Президента України, постановами уряду та іншими нормативно-правовими актами. Зрозуміло, що у таких умовах трапляються неузгодженість, дублювання, відсутність взаємодії, а іноді й суперечності. Це насамперед призводить до недостатньої ефективності в діяльності органів фінансового контролю, розпорошення та надмірного витрачання людських і фінансових ресурсів, правового й методологічного хаосу, В результаті одні й ті самі суб'єкти контролю протягом року перевіряються неодноразово, інші - взагалі не контролюються. Отже, чинна система фінансового контролю застаріла, не враховує реалій сьогодення, суперечить принципам побудови демократичної держави і потребує невідкладного, належним чином опрацьованого, якісного реформування.

Механічне визначення державного фінансового контролю без урахування його економічної природи та місця у фінансовій системі не дає змоги здійснити якісне його реформування. Якими ж бачаться головні засади реформування державного фінансового контролю? Якщо не брати до уваги суб'єктивних чинників, що безумовно впливали на авторів згаданих законопроектів, то головною об'єктивною причиною, яка не дала можливості підготувати якісний законопроект, був брак чіткої концепції щодо проведення цієї роботи. Тому, на нашу думку, законодавчій роботі у цій сфері має передувати розроблення відповідної концепції, яка б визначала правові й організаційні засади створення цілісної системи державного фінансового контролю, систему контрольних органів, сфери їхньої діяльності, основні завдання й повноваження та порядок взаємодії. До суб'єктів державного фінансового контролю слід віднести тільки органи, які здійснюють безпосередньо контрольні функції: Рахункову палату, Державну контрольно-ревізійну службу й органи відомчого контролю. Завдання і повноваження щодо здійснення окремих специфічних контрольних функцій іншими державними органами (фіскальні органи, Національний банк, спеціальні комісії, агентства тощо) вже визначені або ж мають визначатися окремими законами та іншими нормативними документами і не повинні бути предметом цієї концепції.

Вкрай важливим є визначення завдань і мети державного фінансового контролю, методологічних основ його формування, врахування як накопиченого власного, так і зарубіжного досвіду. На жаль, переважною більшістю авторів законопроектів, окремих фахівців та науковців ця категорія сприймається лише як звичайна перевірка використання бюджетних коштів. Але для забезпечення цього завдання не потрібні надзвичайні зусилля, а лише існування контрольно-ревізійних органів на рівні всіх ланок бюджетної системи. Проте такі примітивні погляди на цьому етапі розвитку держави та її економіки - це шлях у минуле. Ось чому для забезпечення побудови ефективної системи державного фінансового контролю, яка б відповідала стандартам передових демократичних країн, конче потрібне розроблення стратегічного концептуального документа. Це дасть можливість чітко розмежувати завдання і повноваження контрольних органів, усунути дублювання й паралелізм у їхній роботі.

Концепція створення єдиної системи державного фінансового контролю повинна дати чітке поняття категорії державного фінансового контролю, його принципів, системи, завдань, пріоритетів, основних видів і порядку здійснення. Вважаємо за доцільне встановлення обов'язкового періодичного аудиту для всіх суб'єктів підприємницької діяльності й відповідальності аудиторських фірм і безпосередньо аудиторів за об'єктивність і повноту контролю. Так само доцільно визначити правовий статус аудиторського висновку, як документа, і сферу його використання. Стрижнем цієї концепції має стати розподіл державного фінансового контролю на парламентський та урядовий. Безумовно, як