Розглядаючи всі чотири підходи до оцінки ризику, слід зауважити, що вони мають різні галузі застосування та не позбавлені недоліків.

Оцінка ризику, тобто прогнозування технологічних і екологічних катастроф у регіонах, - ключова ланка визначення рівня екологічної безпеки. Попередня робота в цьому напрямку має ряд переваг порівняно з іншими методами оцінки безпеки держави. По-перше, цілком реально отримати кількісну оцінку очікуваного збитку; по-друге, є можливість порівняти та врахувати ризик від усіх можливих факторів, а також дати комплексну оцінку ризику.

3.3.3. Управління ризиком

Стратегія управління ризиком може грунтуватися на виборі рівня ризику в межах від мінімального (який вважається досить малим) до максимально допустимого. Так, у Нідерландах при плануванні промислової діяльності, разом із географічними, економічними та політичними картами, використовуються й карти ризику для території країни. Щоб побудувати промислове підприємство та ввести його в експлуатацію, конструкторам необхідно кількісно визначити рівень ризику від його експлуатації і обгрунтувати його прийнятність. При ліцензуванні нового підприємства додатково вимагається карта ризику району, де розташовується це підприємство. На цій карті мають бути показані замкнуті лінії однакового ризику, кожна з яких відповідає числовим значенням ймовірності смерті індивідуума протягом року: 10-5, 10-6, 10-7. Таким чином, мінімізується збиток і досягається компроміс між необхідністю витрат на підвищення екологічної безпеки й очікуваною вигодою.

Основою для побудови карт ризику має бути аналіз спільного прояву в просторі та часі екзо- і ендогенних катастрофічних процесів і картографування окремих видів небезпек. При цьому необхідно вивчати природні й антропогенні фактори ризику з урахуванням стійкості території, поєднуючи геологічні та екологічні карти. В міру накопичення інформації прийняті в перших варіантах карт ризику якісні характеристики можуть бути перетворені в кількісні. Кінцевий результат побудови карт ризику - його оцінка та виділення на картах природного потенціалу, тобто здатності ландшафту даної території до самовідновлення після антропогенного чи стихійного лиха [11, 27].

Виходячи з концепції ризику можна запропонувати декілька стратегій управління екологічною безпекою [5]:

- запобігання причинам виникнення катастроф аж до відмови від продукції небезпечних виробництв, закриття аварійних об'єктів і т. ін.;

- запобігання виникненню надзвичайних ситуацій у випадку, коли неможливо відвернути причини катастроф (будівництво захисних поруд, дамб, створення підземної економіки, завчасна евакуація населення тощо);

- пом'якшення наслідків катастроф, впровадження стабілізаційних і компенсаційних заходів.

Найбільш придатною, з точки зору головної мети управління безпекою навколишнього середовища, є мінімізація ризику, тобто реалізація першої та другої стратегій. Однак на практиці це не завжди можливо. Найбільш ймовірним є поєднання всіх трьох видів стратегій.

В основі стратегії управління екологічною безпекою має бути концепція ненульового ризику. Вона визнає факт недосяжності абсолютної безпеки. Існуюча донедавна концепція нульового ризику завдала значного збитку народному господарству, здоров'ю людей, навколишньому середовищу України. Чорнобильська аварія довела помилковість даної концепції. Досвід управління надзвичайною ситуацією під час землетрусу 1989 р. у Каліфорнії показав, що врахування величини ризику при організації попереджувальних заходів дозволяє уникнути багатьох трагічних наслідків.

Концепція ненульового ризику вимагає не тільки вивчення факторів і джерел підвищеного ризику, а й передбачення ходу подій, оцінки наслідків природних і технологічних катастроф. Знаючи ймовірність таких катастроф і очікувану величину втрат, можна уникнути в ряді випадків важких катастроф, знаходячи альтернативні рішення, послабити їх силу, передбачити ефективні компенсаційні механізми. Розробка нормативних актів - законів, постанов, інструкцій сприяє реалізації намічених заходів щодо екологічної безпеки та є необхідним правовим елементом управління, який сприяє зниженню ризику.

Реферат2

Протягом кількох років поспіль населення України продовжує зменшуватись. Смертність перевищує народжуваність. Зменшується середня тривалість життя. Безсумнівно, однією з причин такого положення є несприятливий екологічний стан. В той же час, природоохоронні служби відмічають певне покращення показників, що характеризують екологічний стан. Ця невідповідність, можливо, пов’язана з тим, що система збору і аналізу медико-екологічної інформації, що основана на концепції гранично допустимих концентрацій (ГДК), включає до аналізу тільки впливи шкідливих факторів навколишнього середовища, які мають виражений пороговий характер. Причому, якщо вплив шкідливого фактора менше визначеного порогу, він повністю ігнорується. Однак, в сучасних умовах поліфакторного, низькорівневого впливу з боку навколишнього середовища на організм людини, такий підхід виявляється недостатнім. Мабуть, не випадково жодна з медико-екологічних катастроф не була спрогнозована за допомогою різних систем моніторингу, включаючи такі потужні, як АГІС «Здоров’я» та ін.

Обмеження традиційних підходів до оцінки небезпеки з боку навколишнього середовища для здоров’я людини і неможливість встановлення прямих причинно-наслідкових зв’язків призвели до необхідності розвитку імовірних методів оцінки шкоди, що наноситься здоров’ю, які отримали узагальнюючу назву — методи аналізу ризику.

У теперішній час поняття «ризик» не має однозначного визначення. Відсутня не тільки загальновизнана система термінів у оцінці ризику, але й не усвідомлена необхідність такої термінології [1]. Широко використовується набір спеціалізованих термінів, з яких найчастіше використовується «небезпека» (hazard) і «ризик» (risk). Спроби різних авторів розглядати ці терміни як синоніми або придати їм певний смисл, на жаль, взаємно не узгоджені. Таке ставлення до них зберігається і в засобах масової інформації, пресі [2]. Тому дуже важливо дати якомого більш точне, однозначне визначення цих базових понять, яке б відображало існуючі взаємозв’язки і суперечності між суспільством, навколишнім середовищем і найновішими технологіями [1]. Джерелом небезпеки і ризику для