Виклад основного матеріалу. Загальноприйнятою у світовій практиці мірою не-

безпеки для життєдіяльності населення, функціонування об’єктів економіки є ризик.

Застосування показника ризику дає змогу порівнювати дію шкідливих і небезпечних

чинників різної природи і різного виду, визначати з урахуванням внеску кожного окре-

мого чинника інтегральний ступінь небезпеки будь-якого об’єкта, системи, технології,

проекту, діяльності, процесу тощо.

Практичні уявлення про ризик як чинник (фактор) суспільного життя складалися

почергово. Спочатку цікавість проявили математики при обробці статистичної інфор-

мації в оцінках прогнозних тенденцій. Потім - економісти, юристи, екологи і, нарешті,

управлінці. Таку ситуацію можна пояснити реалізацією концепції “абсолютної безпе-

ки”. Вважалося, що можна створити абсолютно безпечну систему будь-якої складності.

Проте після Чорнобильської катастрофи відбулася переоцінка системи поглядів на без-

пеку. Стало очевидним, що потрібна побудова сучасної науки про безпеку. Для прий-

няття ефективних управлінських рішень необхідна кількісна інформація про рівні не-

безпек та загроз і їхньої залежності від різних факторів. Відповідно до поглядів на без-

пеку існували різні теорії управління ризиками. Згідно з концепцією “абсолютної без-

пеки” будь-яка надзвичайна ситуація сприймалася як унікальна подія, що відбувалася

внаслідок випадкових, не пов’язаних між собою подій, і тому є принципово непрогно-

зованою і некерованою [11]. У результаті таких міркувань сформувалася думка про не-

можливість управління ризиками, а тому держава і суспільство повинні займати пасив-

ну очікувальну позицію, реагуючи на НС лише у разі їх виникнення, передбачаючи сили

і засоби лише для цього. Проте вже на початку u1061 ХХІ ст. у світлі сучасних наукових дослі-

джень діалектика взаємозв’язку випадковості і закономірності пояснює виникнення будь-

якої ситуації, у тому числі надзвичайної, дією комплексу об’єктивних і суб’єктивних

факторів. Вона дає змогу виокремити надзвичайну ситуацію не в статиці, як одномо-

ментний акт - катастрофу, а в динаміці - як процес, причинно-наслідковий ланцюжок

подій, що призводить до надзвичайної ситуації [12].

На думку вчених [7; 9], ризик - двовимірна величина, що включає в себе як

імовірність настання небажаної випадкової події, так і пов’язані з ним втрати. Оскільки

ризики можуть бути соціальними, промисловими, природними та іншими, то і фактори,

що їх викликають - відповідно такими самими. У свою чергу, соціальні фактори ризику

можуть мати політичний, юридичний, етнографічний і економічний характер і поділя-

тися на відповідні групи. Таким же самим чином промислові ризики поділяються на

технологічні, технічні професійні й інші групи, а природні - на космічні, тектоніко-гео-

логічні, кліматичні, гідрологічні.

Ризик-орієнтований підхід можна визначити як аналіз ризику та застосування зна-

чення ризику негативної події, що може трапитися в навколишньому природному сере-

довищі або на об’єкті техносфери, для з’ясування міри її небезпечності та використання

цього значення як одного з критеріїв управління [4]. Звідси при ризик-орієнтованому

підході процес управління безпекою повинен включати наступні етапи: ідентифікацію

факторів ризику, оцінку ризику і власне процес управління ризиком [3; 5].

Ідентифікація факторів ризику передбачає виявлення всіх джерел небезпеки (загроз),

подій, ініціюючих виникнення аварій або надзвичайних ситуацій, опис об’єкта та існу-

ючих засобів захисту, можливих сценаріїв перебігу подій та їх ранжування.

Під оцінкою ризику розуміється процес визначення ймовірності виникнення нега-

тивної події (аварії) протягом певного періоду та масштабності u1085 наслідків для здоров’я

людей, майна та навколишнього природного середовища [2]. Кількісне значення ймові-

рності виникнення негативної події визначається на основі статистичних даних, або тео-

ретичних моделей. Оцінка наслідків аварій здійснюється за допомогою математичного

моделювання за всіма можливими сценаріями розвитку аварій. Оцінку ризику можна

вважати ключовою ланкою визначення рівня небезпеки. Знаючи ймовірність аварій та

очікувану величину втрат, можна уникнути важких аварій та катастроф, послабити їхню

силу, передбачити ефективні компенсаційні механізми.

Для отримання такої інформації потрібно спеціальний інструментарій: концепції,

методи, методики (рис. 1).

На сьогодні такий методичний апарат, заснований на теорії аналізу і управління

ризиками, розвинутий і доведений до систем підтримки прийнятих рішень у сфері по-

передження і ліквідації надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру.

Рис. 1. Методичний апарат оцінки ризику

Серед концепцій аналізу ризику найчастіше використовуються такі:

?? технічна (технократична), спирається на аналіз відносних частот виникнення

надзвичайних ситуацій як способі оцінки їх імовірностей. При її використанні наявні

статистичні дані зводяться до середнього показника за масштабом, групами населення і

часом;

?? психологічна, яка досліджує міжіндивідуальні переваги щодо ймовірностей ри-

зику з метою пояснення, чому індивідууми не формують свою думку про ризик на основі

середніх показників; чому люди реагують відповідно до їх сприйняття ризику, а не до

об’єктивного рівня ризиків чи наукової оцінки ризику;

К О Н Ц Е П Ц І Ї

М Е Т О Д И

М Е Т О Д И К И

Аналіз ризику

Технічна Економічна Психологічна Соціальна

Феноменологічний Детермінантний Імовірнісний

Статистична Теоретично-ймовірнісна Евристична

?? економічна, в межах якої аналіз ризику розглядається як частина більш загально-

го загальноприбуткового дослідження. В останньому ризик розглядається u1103 як очікувані

втрати корисності, що виникли внаслідок деяких подій. Кінцева мета полягає у роз-

поділі ресурсів таким чином, щоб максимізувати їх корисність для суспільств [1; 7];

?? соціальна (культурологічна), ґрунтується на соціальній інтерпретації небажаних

наслідків з урахуванням групових цінностей та інтересів. Соціологічний аналіз ризику

пов’язує судження суспільств щодо ризику з особистими або суспільними інтересами і

цінностями. Культурологічний підхід передбачає, що існуючі культурні прототипи виз-

начають хід думок окремих особистостей і суспільних організацій, примушуючи їх прий-

мати одні цінності і відкидати інші [7].

У межах технічної концепції після ідентифікації небезпек (виявлення принципово

можливих ризиків) необхідно оцінити їх рівень і наслідки, тобто ймовірність відповід-

них подій і пов’язану з ними потенційну шкоду. Для цього використовують методи оцінки

ризику, які поділяють на феноменологічний, імовірнісний і метод детермінант [1].

Феноменологічний метод базується на визначенні можливості протікання катастро-

фічних процесів виходячи із результатів аналізу умов, пов’язаних з реалізацією тих чи

інших законів природи. Цей метод найбільш простий у