результати, якщо існуючі стани і процеси такі, що можна визначити стан компонентів,

що розглядаються. Феноменологічному методу надається перевага при порівнянні за-

пасів безпеки різних типів потенційно небезпечних об’єктів (явищ), але малопридатний

для аналізу розгалужених катастрофічних процесів, розвиток яких залежить від перебі-

гу певних фаз природного явища і надійності його засобів захисту. Феноменологічний

метод реалізується на базі фундаментальних закономірностей, які об’єднуються в ме-

жах фізики, хімії, механіки катастроф.

Метод детермінант передбачає аналіз послідовності етапів розвитку надзвичай-

ної ситуації, починаючи від вихідної події через послідовність імовірних стадій u1076 до кінце-

вого стану системи. Проходження катастрофічного процесу вивчається і передбачається

за допомогою математичного моделювання, побудови імітаційних моделей і проведен-

ня складних розрахунків. Цей підхід забезпечує наочність і психологічну сприйнят-

ливість, оскільки дає можливість виявити основні фактори, що визначають проходжен-

ня природного процесу чи явища.

Недоліки методу: існує потенційна можливість втратити з поля зору певні ланцю-

ги подій при розвитку надзвичайної ситуації, які можуть рідко проявлятися, але є важ-

ливими; побудова адекватних математичних моделей є складним завданням.

Імовірнісний метод аналізу ризику передбачає як оцінку ймовірності виникнення

катастрофи, так і розрахунок відносних ймовірностей того чи іншого шляху розвитку

процесу. При цьому аналізуються розгалужені ланцюги подій, вибирається певний ма-

тематичний апарат і оцінюється повна ймовірність надзвичайної ситуації. Розрахункові

математичні моделі в цьому підході, як правило, значно простіші порівняно з поперед-

німи схемами розрахунку. Основні обмеження ймовірнісного аналізу безпеки пов’язані

з обмеженістю даних за функціями розподілу параметрів. Крім того, застосування спро-

щених розрахункових схем знижує достовірність отриманих оцінок ризику для природ-

них катастроф ланцюгового характеру. Незважаючи на це, ймовірнісний метод на даний

час вважається одним з найбільш перспективних для застосування в майбутньому.

З метою дослідження ризику для населення і території від надзвичайних ситуацій

на сьогодні використовується в основному метод імовірностей, на основі якого можуть

бути побудовані різноманітні методики оцінки ризику залежно від наявної вихідної інфор-

мації:

?? статистична, коли ймовірності визначаються за наявними статистичними даними;

?? теоретико-ймовірністна, яка використовується для оцінки ризиків від процесів і

явищ, що рідко повторюються, коли статистика практично відсутня;

?? евристична, яка ґрунтується на використанні суб’єктивних імовірностей, отри-

маних за допомогою експертного оцінювання (використовується при оцінці комплекс-

них ризиків від різноманітних небезпек, коли відсутні не тільки статистичні дані, а й

математичні моделі або точність цих моделей є дуже низькою).

Заключним етапом управління безпекою є власне управління ризиком. У загально-

му випадку під управлінням ризиком розуміють розробку та обґрунтування оптималь-

них програм діяльності, покликаних ефективно реалізувати рішення у сфері забезпе-

чення безпеки. Головним елементом такої діяльності виступає процес забезпечення без-

пеки, який полягає в оптимальному розподілі обмежених ресурсів на зниження різних

видів ризику [10]. Звідси управління ризиком розглядається як заснована на оцінці ри-

зику цілеспрямована діяльність з реалізації найкращого із можливих способів зменшення

ризиків до рівня, який суспільство вважає прийнятним.

Процес державного регулювання у сфері управління ризиком повинен включати:

оцінку і прогноз ризиків та зниження їх рівня до прийнятного.

У загальному вигляді метою управління ризиками має бути забезпечення стійкого

розвитку взагалі і природно-техногенної безпеки зокрема. При цьому можна припустити,

що кризи, катастрофи, надзвичайні ситуації та їх подолання - об’єктивний компонент

процесу розвитку, який поряд із негативними сторонами містить у собі нові можливості

розвитку суспільства.

У більш вузькому значенні метою управління ризиками у сфері природно-техно-

генної безпеки є зменшення кількості та мінімізація соціально-економічних наслідків

надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру в Україні шляхом запро-

вадження сучасних механізмів регулювання у цій сфері на основі ризик-орієнтованого

підходу і забезпечення прийнятного рівня безпеки населення і територій. Для досягнен-

ня задекларованої мети необхідно розвивати:

?? систему моніторингу, аналізу ризику і прогнозування надзвичайних ситуацій як

основи діяльності щодо зниження ризиків надзвичайних ситуацій;

?? систему попередження надзвичайних ситуацій і механізмів державного регулю-

вання ризиків;

?? систему ліквідації надзвичайних ситуацій;

?? систему підготовки керівного складу органів управління, спеціалістів і населен-

ня щодо зниження ризиків і зменшення масштабів надзвичайних ситуацій.

Основним завданням управління ризиком є визначення можливостей зменшення

несприятливих, небажаних результатів при заданих, наявних обмеженнях щодо ресурсів

і часу. При цьому важливим моментом є зменшення сукупного ризику в даній системі

(природно-техногенній безпеці) за рахунок так званого кумулятивного ефекту, коли ско-

рочення ризику для одного елемента системи, завдяки причинно-наслідковим зв’язкам,

мінімізує ризик для системи в цілому.

Структура системи управління природними і техногенними ризиками в межах

країни чи окремого регіону має такі елементи (рис. 2):

?? визначення рівня прийнятного ризику виходячи із економічних і соціальних чин-

ників, вибір механізмів державного регулювання безпеки;

?? моніторинг навколишнього природного середовища, аналіз ризику для життєді-

яльності населення і прогнозування надзвичайних ситуацій;

?? прийняття управлінських рішень про доцільність проведення заходів захисту;

?? раціональний розподіл засобів на превентивні заходи щодо зниження ризику і

заходи щодо зменшення масштабів надзвичайних ситуацій;

?? проведення аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт при надзвичайних

ситуаціях.

Нормування ризиків є спеціально організованою нормативно-правовою діяльністю

з розроблення і затвердження норм техногенної і природної безпеки, правил і регла-

ментів господарської діяльності, які визначаються на основі значень ризику в межах

прийнятних значень. Нормування є тим інструментом державного регулювання, який

встановлює у державі межі допустимості техногенної діяльності та границі захисту від

небезпечних природних явищ. Нормативи ризиків мають бути критеріальним базисом

для механізмів регулювання техногенної та природної безпеки.

Запровадження в Україні нормування ризиків надзвичайних ситуацій техногенно-

го і природного характеру потребує створення державної системи нормування. Для ефек-

тивного функціонування цієї системи необхідно розробити єдині методологічні підхо-

ди до оцінки ризиків джерел небезпеки різної природи і різного виду, які існують на

території України; враховувати всі фактори і джерела небезпеки, що впливають на вели-

чину ризику надзвичайних ситуацій; техногенне навантаження та природно-кліматичні

особливості територій; вагомість усіх наслідків (економічного, екологічного, соціаль-

ного характеру), які можуть бути спричинені очікуваними надзвичайними ситуаціями

природного і техногенного