Однак на такому тлі зовніш-ньоторговельні стосунки країни з ЄС відзначалися неабияким ди-намізмом. Український експорт до цих вимогливих ринків протягом 7 років (1992—1999 р.р.) зростав щороку більш як на десять відсотків, деколи сягаючи навіть 16 % зростання (рис. 10). Це безперечна ознака досить швидкої переорієнтації експортного сектору та зовнішньої торгівлі України на Захід. Частка ЄС у зовнішній торгівлі України з 1992 року постійно зрос-тала й досягла у 1999 році майже 17 % загального експорту України та близько 23 % загального імпорту . [10]

Проте і сьогодні всі країни ЄС, разом узяті, “важать” для України у зовнішній торгівлі десь утричі менше порівняно з однією лише Росією. Причому ця “вага” досить нерівномірна, якщо розглядати її у розрізі окремих країн (рис. 11). Так, на дві країни - Німеччину та Італію припадає приблизно половина як експорту, так й імпорту України стосовно країн Західної Європи. А це означає, що для більшості держав - членів Євросоюзу Україна все ще лишається в економічному сенсі terra incognita.

Рис. 10. Зовнішня торгівля України з країнами ЄС.

Крім того, слід звернути увагу на те, що український імпорт з регіону ЄС лише приблизно на 60 % покривається укра-їнським експортом. [8]

Так що існує нега-тивне сальдо взаємної торгівлі у розмірі понад 1 млрд. дол. США. Це не тільки підтверджує низьку конкурентоспро-можність українського експорту на ринках ЄС, але ще також і те, що європейські країни розглядають Україну переважно як ринок збуту для власних товарів.

До цього варто додати вже традиційні для зовнішньої торгівлі України “хвороби”, і зокрема, структура експорту, орієнтована і на товари з низьким ступенем переробки, що їх виготовляють у низько динамічних секторах світової економіки, стосовно яких в ЄС

Рис. 11. Частка окремих країн у товарообороті України з країнами Західної Європи.

застосовують протекційні заходи (вироби чорної металургії, тек-стильної промисловості, продукція сіль-ського господарства). Це також спотворена структура імпорту, де в останні роки високотехнологічні засоби виробництва замінювалися ввезенням готових спо-живчих товарів, випуск яких існує або має би бути налагоджений безпосередньо в Україні. Отже, чимало торговельно-економічних відносин з ЄС нераціональні й не відповідають довгостроковим пот-ребам економіки України. [13]

Однак існує ціла низка проблем торговельних стосунках України з країнами ЄС. Головними з них видаються наступні:

·

·

·

·

Хронічна дефіцитність торгівлі.

Дані графіку свідчать, що негативне сальдо України у торгівлі з ЄС постійно зростало впродовж 1994 - 1998 років, зменшившись лише 1999 року порівняно з 1998 р. на 600 млн дол. Зменшення торгівельного дефіциту 1999 р. стало і наслідком фінансової кризи в Україні, що призвела, зокрема, до відчут-ного знецінення української грив-ні, а відтак - до відносного подо-рожчання імпорту в умовах нестійкої платоспроможності українських імпортерів.

Слід зазначити, що торговельний дефіцит з розвиненими країнами — нормальна річ для трансформа-ційних економік, адже його можна компенсувати надлишком на решті ринків; торговельні дефіциті спричинені, як правило, по-силеним імпортом так званих "ін-вестиційних товарів" — машин, устаткування тощо, необхідних для модернізації виробництва. За логі-кою системної трансформації краї-на, використавши цей імпорт за при-значенням, здатна згодом ком-пенсувати тимчасовий торговельний дефіцит. На жаль, Україна досі недостатньо використовувала цю можливість. [3]

Відсутність помітних зрушень у товарній структурі.

Зростання обсягів торгівлі з ЄС було досягнуто без будь-яких істотних зрушень у товарній структурі. Відкриття європейських ринків Україна використала для наро-щування експорту тих продуктів, які вже у минулому мали досить високі експортні квоти, спираючись на технологічну базу і а ноу-хау ра-дянських часів. З-поміж експортної палітри металургії та хімії Україна експортувала до Європи надто вузький асортимент простих виробів з невеликими ступенем обробки. Отже, зростання обсягів продажу цих капіталоємних товарів у ЄС було досягнуто не завдяки нарощуванню їхнього виробництва, а лише через переорієнтацію поставок з внут-рішнього ринку та ринків колишн-ього СРСР на решту світу .

Головні носії експортного буму України до ЄС - це металургія (чорні та кольорові метали й вироби з них), одяг, продукція основної хімії та овочі. Саме за рахунок цих продуктів експорт України зростав щороку двозначними темпами. Стру-ктурні зрушення в структурі імпорті полягали у зростанні питомої ваги перероблених продуктів харчування;

натомість імпорт машин та устат-кування — певна річ, через поглиб-лення загальної економічної кризи - відчутно скорочувався.

Саме остання тенденція й стала на заваді широкому використанню імпорту на цілі модернізації. Лише у гнучких галузях промисловості - харчовій та легкій - останнім часом можна спостерігати ознаки пожвав-лення виробництва, зокрема через використання на підприємствах імпортованих інвестиційних товарів.

Решта ж галузей досі на змогла опа-нувати сучасні технології. Скепсис європейських партнерів щодо здійснення інвестицій у важку промисл-овість України пов'язаний з добре відомими хронічними валами пі-дприємницького клімату в країні -неусталеністю законодавства, поши-ренням корупції та втручанням державних органів в діяльність компаній. Внаслідок цього неспри-ятливі зрушення в галузевій структурі промисловості на користь енер-гоємних виробництв тільки закрі-пилися. [16]

Обмеження щодо подальшого нарощування експорту.

Структурні вади, притаманні українській промисловості, у свою чергу ускладнюють подальше наро-щування обсягів експорту України до ЄС та, власне, підводять експорт-ний потенціал до межі вичерпання. Одним з головних структурних викривлень є в цьому плані так званий імпортний компонент в екс-порті. Традиційний український експорт є надто енергоємним. Відтак, Україна