Прискорення і доведення до логічного завершення аграрних реформувань, передусім у частині земельних та майнових відносин власності;

Виведення на якісно вищий організаційний та соціально-економічний рівень орендних відносин на селі;

Прискорення процесів формування й ефективного функціонування сільських укладів;

Відкриття простору для прояву потенційних можливостей різних форм господарювання, кооперативних відносин і ринкової інфраструктури.

Література:

Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України: Наукова доповідь. За ред. Лукінова І.І., Каблука П.Т. // Економіка АПК – 2000 - №8.

Юрчишин В.В. Концептуальні основи розробки новітньої аграрної політики та її реалізації // Економіка АПК – 2003 - №8.

Особливості розвитку агропромислового

комплексу України в сучасних умовах.

Питання розвитку агропромислового комплексу займають важливе місце в комплексі проблем економіки України на сучасному етапі її розвитку. Більше того, наважимося стверджувати, що від того, в якому стані знаходиться аграрний сектор тієї чи іншої країни, залежить і ефективність вирішення нею всіх інших проблем. Тому далеко не випадковим було те, що майже одночасно з проголошенням Україною політичної незалежності, обранням курсу на ринкову орієнтацію її економіки, кардинальних змін зазнали й виробничі відносини на селі. Найважливішою їх особливістю була ліквідація колективної форми власності на землю. Сьогодні основною формою сільськогосподарського виробництва в Україні стали особисті селянські господарства (див. табл. 1). З даних, наприклад, наведених в таблиці 1, випливають досить-таки наглядні висновки. По-перше, в цілому по Україні на долю господарств вказаного типу припадає приблизно 60% всього об’єму сільськогосподарського виробництва; в тваринницькій галузі цей показник ще вищий – порядка 70%. По-друге, в аграрному секторі України існує широка диференціація питомої ваги продукції, виробленої в особистих господарствах населення, в загальному об’ємі виробництва в розрізі окремих регіонів (областей). Найвищий цей показник на заході країни, зокрема в Івано-Франківській області він складає порядка 92%, Львівській – 90%, Закарпатській - більше 90%. В центральних же областях, навпаки, ці показники одні з найнижчих. Так, в Київській області в особистих селянських господарствах виробляється лише 47% всього об’єму сільськогосподарської продукції, майже аналогічний стан справ в Полтавській, Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській і ряду інших областей. Низькі ці показники і на півдні країни, так, наприклад, на Одещині вони знаходяться на рівні 50% у Миколаївській області ще нижчі – приблизно 44%. В останніх основною формою господарювання є сільськогосподарські підприємства.

З врахування вищесказаного можна зробити певні висновки. По-перше, наряду з розробкою в тій чи іншій мірі досконалого організаційно-екологічного механізму реформування аграрного сектора специфіка останнього вимагає врахування й цілого комплексу відповідних умов, що склалися на тій чи іншій території країни, в тому чи іншому її регіоні. По-друге, в період формування нових організаційних структур в сільському господарстві однією з основних передумов їх ефективного функціонування в майбутньому є необхідність становлення принципово нового характеру взаємовідносин держави з сільськогосподарським товаровиробником, зокрема, в області регулювання ціноутворення, кредитування, забезпечення матеріально-технічними засобами і т.д. По-третє, в аграрному секторі України на сучасному етапі розвитку тільки йде процес формування нових організаційних структур господарювання, в тому числі особистих селянських господарств. По-четверте, звертає на себе увагу ?????? питома вага фермерських господарств. Так, наприклад, на Івано-Франківщині їх доля складає лише 0,9% загального обсягу сільськогосподарського виробництва. Аналогічна картина спостерігається і в наших областях.

Проблема розвитку агропромислового комплексу України має ще й такий важливий аспект. Ефективність сільськогосподарського виробництва в Україні визначається не тільки (і навіть не настільки) оптимізацією співвідношень основних форм господарювання, якими в сучасних умовах є особисті селянські господарства й сільськогосподарські підприємства, в тому чи іншому її регіоні, наскільки досконалістю економічного механізму функціонування кожної з зазначених форм зокрема. І ті проблеми, які переслідують вітчизняне сільське господарство, породжені якраз недостатньою розробкою цього механізму стосовно кожної з розглянутих форм господарювання. В контексті сказаного розглянемо динаміку продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах Івано-Франківщини за останні роки:

Табл.2

Продуктивність праці у сільськогосподарських

підприємствах Івано-Франківщини

(у розрахунку на 1 працівника, гривень)

Роки | Сільськогосподарське виробництво | З нього:

рослинництво | тваринництво

1990 | 14509,1 | 13970,0 | 15249,5

1995 | 8371,2 | 9210,2 | 7307,8

1996 | 6312,0 | 6405,7 | 6185,6

1997 | 6483,7 | 7168,7 | 6155,7

1998 | 5405,9 | 4975,1 | 5385,6

1999 | 5233,7 | 4975,1 | 5720,4

2000 | 5394,9 | 5398,4 | 5879,9

2001 | 5587,7 | - | -

2002 | 7372,1 | 6557,6 | 9047,3

2005 | 6834,2 | 5974,3 | 8738,4

З даних наведених в табл.2, найбільш очевидними є такі висновки. По-перше, у 2005 році в сільськогосподарських підприємствах Івано-Франківщини рівень продуктивності праці складав лише 47,1% рівня, досягнутого в 1990-му, в т.ч. в рослинництві – 42,7%, в тваринництві він був дещо вищим – порядка 57,3%. В 1990 році, між іншим, основною формою господарювання в області були колгоспи. Таке стрімке падіння продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах, наряду з об’єктивними причинами, є переконливими свідченнями того, наскільки недосконалим є спосіб організації праці в цьому секторі сільськогосподарського виробництва. По-друге, падіння продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах Івано-Франківщини набуло характеру незворотньої тенденції. Пояснення тільки одне: на відміну від попереднього періоду, коли колективні господарства опиралися на всесторонню підтримку з боку держави, сучасні сільськогосподарські підприємства знаходяться мовби в тіні в плані фінансової підтримки, субсидіювання, кредитування, забезпечення матеріально-технічними засобами і т.д., тобто в цілому далекою від досконалості є форма взаємовідносин цих підприємств. Мабуть, наведені в табл.2 дані типові для багатьох регіонів України. Такі найважливіші особливості агропромислового комплексу країни на сучасному етапі розвитку.

Таблиця 1.

Валова продукція