Економісти приділяють багато уваги рівневі заощадження, оскільки заощад-ження є єдиним джерелом інвестицій, від яких залежить економічний розвиток країни. Основним заощадником в економіці є домогосподарства, які заощаджують певний відсоток використовуваного доходу. Заощадження домогосподарств нази-вають особистими заощадженнями.

Відношення особистих заощаджень домогосподарств до валового внутрішньо-го продукту називають рівнем особистих заощаджень. Цей рівень неоднаковий навіть у розвинутих країнах світу. Якщо, наприклад, цей показник у США у 90-х роках становив менше 5 %, то в Італії — 18 %. а в Японії — 14 %. У більшості країн, що розвиваються, рівень особистих заощаджень дуже низький, що зумовлено невеликим використовуваним доходом.

Окрім домогоснодарств, заощаджують також ділові підприємства. До заощаджень підприємств належать нерозподілений прибуток та амортизація. Осооисті заощадження разом із заощадженнями підприємств називають валовими приватними заощадженнями. Якщо із валових приватних заощаджень вирахувати амортизацію, то отримаємо такий показник, як чисті приватні заощадження. Відношення валових (чистих) приватних заощаджень до ВВП називають рівнем валових (чистих) приватних заощаджень.

Заощадником також є держава. Якщо державні надходження перевищують державні видатки, то уряд зводить бюджет із профіцитом, і державні заощадження є додатними. І навпаки, якщо державний бюджет дефіцитний, то державні заощаджения від'ємні. Суму валових приватних і державних заощаджень називають валовими національними заощадженнями. Вирахувавши із валових національних заощаджень амортизацію, отримуємо чисті національні заощадження. Зрозуміло, що від'ємні державні заощадження зменшують національні заощадження. Відношення валових (чистих) національних заощаджень до ВВП називають рівнем валових (чистих) національних заощаджень. У таких країнах, як Японія, Південна Корея, Сінгапур, рівень валових національних заощаджень перепитує ЗО %.

І нарешті, заощадником у певній країні є також іноземці, якщо нагромаджені ними кошти надходять у цю країну у вигляді іноземних інвестицій.

Отже, в національній економіці є чотири заощадники — домогосподарства, ділові підприємства, держава та іноземці. Заощадження усіх економічних агентів акумулюються за допомогою- по-перше, фінансових ринків — ринку акцій та ринку облігацій — та, по-друге, діяльності фінансових посередників, передовсім комерційних банків. На фінансових ринках заощадники, купуючи цінні папери, прямо взаємодіють з позичальниками-інвесторами, які емітували ці папери. Фінансові посередники акумулюють тимчасово вільні кошти і надають їх інвесторам у позику для дійснення капіталовкладень.

Система переходу коштів від заощадників до з позичальників-інвесторів у різних країнах неоднакова. У США і Канаді надання фінансовими посередниками зичок удвічі важливіше для фінансування інвестицій, аніж ринки цінних паперів. Німеччина і Японія — це країни, де найменше використовуються ринки цінних па-перів. У цих країнах фінансування інвестицій через фінансових посередників май-же в десять разів перевищують обсяг фінансування через ринки цінних паперів.

Переваги фінансових посередників над ринками цінних паперів очевидні в усіх країнах світу, але відносна нажливість ринків акцій та облігацій у різних країнах не-однакова. У США ринок обліігацій є дуже важливим як джерело фінансування фірм. У середньому сума нового фінансування, мобілізованого через облігації, у де-сять разів більша від суми, мобілізованої через акції. З іншого боку, такі країни- як Італія та Франція, для мобілізації капіталу більше застосовують ринки акцій.

Суть та аналіз інвестицій

Кожна країна намагається збільшити загальний обсяг продукції, щоб підви-щити рівень життя своїх громадян. Досягти цієї мети можна лише через інвестиції, які є одним із найважливіших елементів господарського життя країни.

Інвестиції — це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ. Є три види інвестиційних видатків. Інвестиції в основний капітал — це придбання фірмами устаткування, комп'ютерів, вантажівок, ви-робничих будівель і споруд для їх використання у виробництві. Інвестиції у житлове будівництво — це видатки на придбання нового житла. Інве-стиції у запаси — це товари, які фірми нагромаджують, — готові вироби, незаверше-не будівництво тощо.

Інвестиції в основний капітал та в житлове будівництво називають капітало-вкладеннями, тобто останні є частиною інвестицій.

Розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції ~ це вартість усіх машин, фабрик, будинків, споруджених протягом року, в тому числі тих, які просто заміщують старі капітальні блага, що зносилися.

Однак валові інвестиції не є точним вимірником збільшення капіталу країни. Вони включають у себе амортизацію, тобто вартість зношення капітальних благ. Проведемо аналогію зі зростанням чисельності населення. Щоб виявити збільшення населення країни, ми не можемо просто взяти кількість народжених. За такого підходу зміни в чисельності населення були б перебільшені. Адже приріст населення — це різниця між кількістю народжених і кількістю померлих.

Такий підхід справедливий і для капіталу Щоб визначити чистий приріст капіталу, потрібно з валових інвестицій вирахувати вибуття капіталу у вигляді амор-тизації. Отже, чисті інвестиції дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація.

Єдиним джерелом інвестицій є заощадження. Інвестиції завжди означають зменшення поточного споживання задля збільшення майбутньо-го споживання. Сукупність рішень та відповідних дій, скерованих на перетворення заощаджень у інвестиції, називають інвестиційним процесом, або інвестиційною діяльністю. Механізм переходу заощаджень від їхніх власників до інвесторів у різних країнах неоднаковий. При цьому неоднакова і роль держави в інвестиційному про-цесі. Це дає підстави для виділення п'яти типів цього процесу.

За ринково-орієнтованого інвестиційного процесу фондовий ринок є центром ухвалення інвестиційних рішень. Він забезпечує швидке переміщення заощад-жень у найефективніші сфери економіки. Цей тип інвестиційного процесу прита-манний економіці, наприклад, США —