Асиметрична інформація — це неоднаковий обсяг знання, яким володіють сторо-ни ринкової ділової операції. Відсутність інформації в однієї зі сторін створює проблеми на фінансових ринках за двома напрямками: до проведення ділової опе-рації і після проведення ділової операції.

До приведення ділової операції внаслідок асиметричної інформації виникає про-блема, яку називають несприятливим вибором. Проблема несприятливого вибору простежується тоді, коли інформація, що відома одній стороні угоди, не відома іншій, і в результаті ця інша сторона зазнає великих втрат. Несприятливий вибір на фінансових ринках полягає в тому що потенційні позичальники, які скоріш за все можуть не повернути позики, найактивніше їх шукають, і найімовірніше можна вибрати саме їх.

Після проведення ділової операції внаслідок асиметричної інформації виникає проблема, яку називають моральним ризиком. Суть проблеми морального ризику полягає в тому, що одна із сторін угоди схильна так змінювати свою поведінку, шо це спричиняє значні втрати для іншої. Моральний ризик на фінансових ринках має місце тоді, коли позичальник коштів так змінює свою поведінку, що повер-нення позики стає малоймовірним.

Проблема асиметричної інформації може дестабілізувати інвестиційний процес.

У межах банківсько-орієнтованого інвестиційного процесу практично повністю усувається проблема асиметричної інформації. Універсальна банківська система, яка, наприклад, склалася у ФРН, допускає необмежену участь комерційних банків у статутному фонді акціонерних компаній, що дає змогу контролювати інвестиційну діяльність останніх. Недоліками цього типу інвестиційного процесу є мо-нополія банків на ринку цінних паперів та обмежений доступ малого бізнесу до фінансових ресурсів.

Ознаками програмно-орієнтованого інвестиційного процесу, характерного для Франції, є висока частка державних інвестицій, широкі кредитні та податкові сти-мули, державні гарантії, скеровані на реалізацію державних інвестиційних планів. За цього типу інвестиційного процесу уряд не втручається в діяльність окремих фірм, але водночас сприяє припливу інвестицій у малоприбуткові галузі. Ре-алізація цього типу інвестиційного процесу вимагає суттєвих бюджетних видатків та нерідко веде до фінансування об'єктів, обраних урядом помилково.

Корпоратчвно-орієнтований інвестиційний процес склався у таких країнах, як Японія. Південна Корея, де комерційні банки є структурними одиницями великих корпорацій, що тісно співпрацюють з державою. Це дозволяє усувати проблему асиметричної інформації та забезпечувати гарантований результат у сфері інвесту-вання завдяки державній фінансовій підтримці. Проте зміщення центру ухвалення інвестиційних рішень у напрямі великих фірм знижує інвестиційний потенціал дрібного бізнесу, виникає небезпека впливу промислового лобі на органи держав-ної влади, що може вести до неефективного використання інвестиційних ресурсів.

Директивно-керований інвестиційний процес формується в командно-адміністративній економіці. За цього типу інвестиційного процесу держава є ос-новним інвестором і володіє високою здатністю до швидкої мобілізації ресурсів для виконання інвестиційних планів. Проте тут інвестиційний процес не може досяг-ти рівня ефективності, який забезпечує ринкова економіка. Це передовсім пов'яза-но з тим, що відсутній механізм відбору найефективніших інвестиційних проектів.

Динамічний розвиток світової економіки обумовлює зближення і переплетен-ня різних типів інвестиціійного процесу.

Для характеристики інвестицій використовують різні напрямки їх аналізу За-значимо окремі з них. По-перше, визначають рівень інвестування в національну економіку, тобто відношення валових інвестицій до валового внутрішнього продукту, що виражене у відсотках. У країнах з розвинутою ринковою економікою — Німеч-чині, Італії, Франції — рівень інвестування у 80—90-х роках становив 22—30 %, у США— 16-18 %, а в Японії, Південній Кореї та Сингапурі перевищував 30% ВВП.

По-друге, аналізують структуру інвестування.. Розрізняють виробничу, техно-логічну, відтворювальну та територіальну структуру інвестування.

Виробнича (галузева) структура інвестицій показує відсоток інвестицій, який скеровується у різні галузі національної економіки; вона характеризує її майбутню структуру. Технологічна структура інвестицій відбиває співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи (пасивна частина інвестицій) та на придбання устат-кування, машин, інструментів (активна частина). Що більша частка активної час-тини інвестицій, то вища ефективність інвестування. Відтворювальна структура інвестицій є відношенням між вкладеннями у нове будівництво та технічним пере-озброєнням і реконструкцією наявних підприємств. Інвестиції в технічне переоз-броєння і розширення наявних підприємств ефективніші, ніж у нове будівництво.

Територіальна структура інвестицій відображає співвідношення між обсягами інвестування в різні регіони країни.

По-третє, аналізують віддачу на інвестиції, тобто ефективність того чи іншо-го інвестиційного проекту. Для визначення ефективності інвестування здійсню-ють проектний аналіз (аналіз інвестиційних проектів), в якому зіставляють витра-ти на проект та результати його реалізації. Існує чимало напрямів проектного аналізу, зокрема технічний аналіз, в ході якого визначають найпридатніші для да-ного інвестиційного проекту техніку і технологію. Маркетинговий аналіз інвестиційного проекту дає змогу оцінити ринок збуту продукції, яку виготовляють після реалізації інвестиційного проекту, а також ринок продукції, яку закуповують для здійснення інвестиційного проекту. В процесі соціального аналізу досліджують можливий вплив проекту на життя місцевих мешканців. Аналіз довкілля дає екс-пертну оцінку збитків, які проект завдасть навколишньому середовищу. Особливо важливе значення має економічний аналіз, який грунтується на зіставленні витрат на проект і вигід від проекту. Теоретичним прикладом економічного аналізу інве-стиційних проектів у основний капітал є неокласична модель інвестицій.

Висновки

Споживання — це видатки на придбання товарів і послуг для задоволення потреб людей. Заощадження є тією частиною використовуваного доходу, що не витрачається на споживання. Використовуваний дохід є основним чинником, що визначає величину споживання і заощадження домогосподарств. Видатки на споживання то заощадження зростають, коли збільшується використовуваний дохід, і скорочуються, коли використову-ваний дохід зменшується. Окрім використовуваного доходу, на споживан-ня впливають інші чинники, зокрема майно споживача, його майбутній сподіваний дохід тощо.

Рівень використовуваного