РЕФЕРАТ

З курсу “Економічна історія”

на тему:

Столипінська аграрна реформа та основні напрями її роведення

План

Сільське господарство наприкінці ХІХ – на початку ХХст. Столипінська аграрна реформа

Основні зоходи здійснення Столипінської аграрної реформи

Столипінська аграрна реформа для України

Наслідки столипінської аграрної реформи

1. Сільське господарство наприкінці ХІХ – на початку ХХст. Столипінська аграрна реформа

Селянські реформи 1848 р. в Австрійській та 1861 р. у Російській імперіях мали багато спільних рис. На-самперед вони створили сприятливіші умови для інду-стріального розвитку. Земля стала об'єктом купівлі-продажу, розвивалося селянське підприємництво, роз-ширювалися ринкові відносини."Водночас реформи мали і ряд недоліків. Зокрема, усі питання були роз-в'язані на користь поміщиків. Залишалася низка пережитків панщинно-кріпосницької системи господарювання: поміщицьке землеволодіння, незабезпе-ченість селян землею, викупні платежі тощо. Рефор-ми не зрівняли селян у громадських правах з інши-ми суспільними верствами. Все це гальмувало госпо-дарську ініціативу і культурний розвиток селянства.

Залишки кріпосництва, невирішеність аграрного питання стали причинами незатихаючої боротьби у пореформеному селі. Особливо це проявилося в умо-вах першої російської революції 1905—1907 рр. Цар-ський уряд намагався стабілізувати становище в країні шляхом перебудови земельно-аграрних відносин. У квітні 1906 р. головою Ради Міністрів і водночас міністром внутрішніх справ Росії було призначено видатного реформатора Петра Столипіна. Був він про-тивником ліберального й соціалістичного рухів, праг-нув змінити Російську імперію шляхом економіч-них і соціальних реформ, активно боровся з націо-нально-визвольними рухами, особливо українським. Найзначнішою в діяльності П. Столипіна була аграрна реформа. Вона мала на меті розв'язати зав-жди нелегке для Росії (і України) земельне питання. Указ від 9 (22) листопада 1906 р. скасовував обов'яз-кові "земельні общини" і надав кожному селянинові право вимагати виходу з общини і виділення йому землі в одному масиві, що отримав назву "відруб". Селяни могли переносити туди свої господарські бу-дівлі й створювати "хутір" (найпоширеніший в Украї-ні). Цей захід повинен був служити перебудові земель-них відносин, створити стан заможних селян-фермерів.

Іншим важливим кроком аграрної реформи П. Сто-липіна було створення Селянського земельного банку і надання йому права давати селянам вигідні креди-ти для купівлі землі, реманенту тощо. Це сприяло також торгівлі поміщицькою землею та придбанню її селянами.

Ще один важливий напрямок реформи — пересе-лення селян із густозаселених регіонів європейської частини Російської імперії у Сибір, за Урал та на Далекий Схід, де був надлишок вільної землі. Україн-ські губернії протягом 1906—1912 рр. дали близько 1 млн переселенців. Однак через погану організацію переселенської кампанії значна частина українців змушена була повернутися назад. В 1914 р. в Сибіру і на Далекому Сході проживало 2 млн українців.

За неповних чотири роки четверта частина госпо-дарств в Україні, що входили до земельних громад, вийшла з них, а протягом 1916—1917 рр. селяни купили, головним чином у поміщиків, понад 7 млн десятин землі. Внаслідок цього напередодні Лютневої революції 1917 р. в руках селян було вже 65% усієї землі, й на одне господарство припадало 8,6 га. У результаті реформи на Правобережній Україні й Полтавщині, де общинне землеволодіння було слабо поширене, майже вся селянська земля стала приватною.

У цілому столипінська аграрна реформа мала успіх в Україні. Нею скористалися, перш за все, селяни, які хотіли і вміли господарювати. Реформа прискорила перехід українського села на індустріальну основу, створила сприятливі умови для розвитку при-ватного селянського землеволодіння, стимулювала розвиток агрономічних заходів. В 1909—1913 рр. продуктивність сільського господарства зросла в півтора рази. Земські агрономи організували прокатні станції техніки, сільськогосподарські читання. Для малоземельних селян створювали товариства з оренди землі та колективного ведення рільництва. Однак модернізація українського села здійсню-валася повільно порівняно з країнами Західної Європи і була перервана війною 1914 р.

Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві мав місце і на західноукраїнських зем-лях. Однак Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття залишалися відсталими аграрними про-вінціями Австро-Угорської імперії. У сільському господарстві було зайнято близько 90% населення, а безпрецендентний визиск селян під час викупу землі та упорядкування справи сервітутів завів західно-українське село у безвихідь.

У Західній Україні збереглося велике поміщиць-ке й церковне землеволодіння. Поміщикам нале-жало понад 40% усіх земель. Великими землевлас-никами були польські, румунські, угорські, німецькі поміщики. Основна ж маса селянства страждала від безземелля і малоземелля. Взагалі господарств, що мали наділи до 5 га, в Галичині нараховувалось 80% на Буковині — 85%, у Закарпатті — 73%.

Користуючись малоземеллям селян, великі зем-левласники зберігали з ними напівкріпосницькі сто-сунки. Поміщицькі господарства базувались в ос-новному на відробітках селян, які не мали засобів до життя і були позбавлені необхідних умов ведення господарства. Великого поширення набули відробітки за проценти, які сплачували за борг взятого до "нового врожаю" збіжжя, за "порцію" — певну сум грошей, яку поміщики позичали селянам, за землю, за штрафи при потравах у полі, за порушення лісо-вого чи рибальського законів тощо.

Щоб вижити, селянська біднота змушена була шукати заробітків поза селом; швидкими темпами зростала еміграція. Йдеться про початок масової еміграції українських селян до Америки, здебільшого Канади і США, у менших розмірах — до Бразилії та Аргентини, де ще було чимало неосвоєних територій і уряди цих країн заохочували масове переселення з-за кордону. Окрім того, місцеве селянство виїж-джало на сезонні заробітки до Німеччини, Чехії, Ру-мунії, Данії та у прикордонні російські губернії. Ті, хто бажав працювати, щоб мати постійний заробі-ток, і не боявся важкої роботи, влаштовувалися чор-норобами на заводах, шахтах, будівництві. Спо-конвічні селяни найбільше прагнули одержати зе-мельні ділянки для сільськогосподарського обробіт-ку з фондів державної власності.

Масштаби еміграції