особливо зросли на початку XX ст. Якщо в 1890—1900 рр. з Галичини емігрува-ло 78 000 чол., то за перше десятиріччя XX ст. виїха-ло понад 224 000 чол. Еміграція полегшила стано-вище селян, оскільки вона дещо пом'якшила про-блему аграрного перенаселення. Підраховано, що з 1890 по 1913 р. число емігрантів дорівнювало май-же третині всього приросту населення за цей пері-од. Окрім того, американські емігранти і європейські сезонні робітники велику частину заощадженого заробітку переказували додому. У результаті вперше у західноукраїнських селян з'явилися гроші, на які вони почали скуповувати головне багатство — землю.
Отже, з початком XX ст. становище селян стало трохи покращуватися і не було вже таким безрадісним, як декілька десятиліть тому. "Наш бідний, довгі роки систематично гноблений і оглуплюваний народ власною силою й енергією підіймив себе з пони-жаючого стану... та з радісною певненістю глядить у свою кращу будучність", — писав І. Франко у 1907 р. про цю важливу переміну в селянському житті.
2. Основні зоходи здійснення Столипінської аграрної реформи
У Російській державі була проведена аграрна реформа, що дістала на-зву "столинінської" за ім'ям її автора і втілювача в життя голови Ради міністрів П. А. Столиніна. Основні положення реформи були викладені в указі 22 листопада 1906 р., який після затвердження царем став законом від 27 червня 1910р. Уряд під час революції 1905—1907 рр. домагався стабілі-зації становища в країні у напрямі перебудови земельно-аграрних відно-син, створивши стан заможних селян. У Російській імперії селянам належа-ло 165, в Україні — 91 млн десятин надільної і 5,4 млн десятин приватної землі. Землевласники володіли відповідно в Росії 53, в Україні 10,9 млн десятин. Тому уряд вирішив розв'язати аграрне питання, зберігаючи по-міщицьке землеволодіння, конфіскація якого, на погляд П. А. Столиніна, не могла радикально змінити становище селян.
Столинінська аграрна реформа передбачала здійснення таких основних заходів: 1) руйнування общини, яка відіграла значну роль в масових се-лянських виступах 1905— 1907 рр., і закріплення за кожним домогоснодарем, який володів надільною землею на основі общинного права, належної йому частини в особисту приватну власність; 2) надання кредитної допомо-ги селянам через Селянський земельний банк; 3) організацію переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії.
Кожний селянин мав право вимагати від громади виділення замість черезсмужних земель однієї компактної ділянки — відрубу. Передбачалося переселення на хутори. У власність закріплювалися надлишки землі понад норму на одну душу, якщо селянин заплатить за них громаді за викупною ціною 1861 р., коли ціни були нижчі. Для виходу з общини потрібна була згода сільського сходу, проте якщо вона його не давала протягом 30 днів, то селяни наділялися землею за розпорядженням земського начальника. В громадах, де не було переділу землі протягом 2 років, земля у власність закріплювалася обов'язково і незалежно від бажання селян, а за надлишки землі не треба було платати взагалі.
29 травня 1911 р. був прийнятий закон про землеустрій, згідно з яким у селах, де були проведені землевпоряджувальні роботи, земля автоматично переходила у спадково-нодвірне землеволодіння.
Здійсненням земельної реформи займалися Міністерство внутрішніх справ і Головне управління землеустрою і землеробства, на місцях — гу-бернські та повітові землевпоряджувальні комісії.
3. Столипінська аграрна реформа для України
Що ж принесла Столинінська аграрна реформа Україні? Закон 14 червня 1910 р. діяв до 1915 р. За цей час закріпили землю в індивідуальну власність на Правобережжі — 48,9 % селян, на Півдні — 42, на Лівобережжі — 16,5% (за іншими даними, відповідно 50,7, 34,2, 13,8 %). Масової хуторизації не відбулося (дані за 1913 р.).
За 1906— 1912 рр. було утворено 226 тис. хуторів, що становили 5,1 % всіх господарств, а в 1916 р. їх налічувалося 440 тис., або 14 % селянських дворів.
Позики для купівлі землі Селянський банк надавав у розмірі 95 % купівельної ціни, під хутори — в розмірі 100%. Проте встановлення Се-лянським банком високих цін на землю зробило неможливим для основної маси селян користуватися його допомогою. Протягом 1906—1916 рр. банк продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, піднявши ціни з 105 крб. за десятину в 1907 р. до 136 крб. у 1914 р. За цей час банк скупив 579 поміщицьких маєтків із 572,2 тис. десятин землі.
Столинінська аграрна реформа збільшила масштаби переселення з укра-їнських земель. Протягом 1907— 1912 рр. виїхало близько 1 мли осіб. Однак багато селян повернулося внаслідок погано організованої переселенської компанії. Так, у 1911 р. в Україну повернулося 68,5 % переселенців. У 1914 р. в Сибіру і Далекому Сході проживало 2 мли українців.
Отже, Столинінська аграрна реформа прискорила перехід українського села на індустріальну основу, створила сприятливі умови для розвитку приватного селянською землеволодіння, стимулювала розвиток агрономіч-них заходів. У 1909— 1913 рр. продуктивність сільського господарства зрос-ла в півтора раза. Земські агрономи, які поступово взяли ініціативу в про-веденні законів 1910 і 1911 рр., організували прокатні станції техніки, сільськогосподарські читання. Для малоземельних селян створювали това-риства з оренди землі та колективного ведення рільництва. Однак модерні-зація українського села здійснювалася повільно порівняно з країнами За-хідної Європи і була перервана війною 1914 р.
У цілому кількість різних груп землевласників у 1907р. визначалася даними, наведеними у таблиці.
Матеріальне становище українських селян, за даними сільсько-господарського перепису 1917р., було таким: бідняків — 60,3 %, серед-няків — 27, заможних господарів — 12,7 %.
Розмір землеволодіння, десятин |
Кількість землеволодінь, % |
Площа землі, %
Менше ніж 10 |
64,3 |
2,7
11-50