Що ж таке цінні папери? Згідно із Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» цінні папери — це грошові документи, які свідчать про право володіння або про відносини позики. Вони визначають стосунки між особою, яка їх випустила, та їх власником, передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також передачу грошових або інших прав, які зумовлені цими документами, іншим особам.

Отже. цінні папери є своєрідним специфічним товаром. Своєрідність та специфічність їх як товару полягає в тому, що вони не мають вартості (за винятком вкладеної в їх виготовлення та доставку праці), але мають споживчу вартість, яка надає право на отримання певної частки прибутку.

Залежно від призначення та використання всі цінні папери на їх ринку розподіляються на дві великі групи:—

дольові цінні папери, що свідчать про безпосередню частку їх власника у реальній власності;—

позичкові цінні папери, що мають право переважно твердо Фіксовану процентну ставку та боргове зобов'язання на виплату позики у зазначений час.

Цінні папери розподіляються на три основні групи: акції, облігації та спеціальні цінні папери (ощадні сертифікати, закладні листи, вексе-лі, опціони, ф'ючерси).

Акції — це основний вид цінних паперів, які випускає акціонерне підприємство (товариство). Вони свідчать про участь їх власника у капіталі цього підприємства, що надає йому прав співучасника даної компанії. її асоціативного члена, одного із співвласників підприємства. Серед усіх цінних паперів акції найбільш тісно пов'язані з розвитком виробництва, що випливає з їх призначення: надання грошових ресурсів для функціонування підприємств (товариств) та участь в управлінні ними. Таким чином, акції належать до першої групи дольових цінних паперів. біржовики кажуть: «Якщо ви бажаєте придбати надію, купуй-те акції». І справді, акціонер нагадує людину, яка придбала «надію». Адже якщо прибутки компанії зростають, то і доходи акціонера будуть збільшуватися. Надія покупця акції на зростання доходу у такому випадку є реальною. Якщо ж прибутки компанії будуть зменшуватися, то й, доходи акціонерів зменшаться.

Залежно від обсягу наданих прав, а також характеру розпорядження ними їх власника, акції традиційно розподіляються на привілейовані та прості (рядові) акції, іменні та на пред'явника. Привілейовані акції дають їх власникам привілеї, яких не мають інші співвласники підприємств. Перший привілей стосується активів акціонерного товариства.

У випадку припинення бізнесу чи ліквідації підприємства (товариства) претензії власників привілейованих акцій задовольняються одними із перших (після задоволення претензій власників облігацій). Наступний привілей пов'язаний з дивідендами. Власникам привілейованих акцій надається першочергове право на отримання дивідендів від чистого прибутку підприємства (товариства) після оподаткування у вигляді фіксованого проценту до вкладеного капіталу. При цьому виплачуються дивіденди за такими акціями незалежно від розміру прибутку, отриманого акціонерним підприємством (товариством) у поточному році. У випадку, коли прибутку для виплати дивідендів не вистачає, виплачують з резервного фонду. Дохід, недоотриманий власниками привілейованих акцій у безприбутковому році, кумулюється і компенсується їм у наступні роки. Перевага цих акцій перед звичайними в тому, що їх випуск не розводнює акціонерний капітал. Однак, привілейовані акції не дають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо це не передбачено його статутом.

Власники простих акцій є основними власниками акціонерного підприємства (товариства) і головними постачальниками акціонерного капіталу. На відміну від привілейованих акцій, дивіденд яких фіксується і виплачується незалежно від прибутку, дивіденд за звичайними акціями прямо залежить від прибутку акціонерного підприємства (товариства). Тому, незважаючи на привілеї привілейованих акцій, фактичні переваги надаються власникам звичайних акцій. Оскільки розмір дивідендів за звичайними акціями збільшується при зростанні прибутку акціонерного підприємства (товариства), то і весь приріст залишається їх власникам. Разом з тим власник даного виду акцій може не тільки збільшити свій капітал, а й показати підприємницькі спроможності шляхом реалізації права голосу та інших прав акціонерів. Перспектива багатократного збільшення вкладень приваблює до звичайних акцій багатьох інвесторів. Але, з другого боку, якщо підприємство (товариство) банкротує, то й власники звичайних акцій можуть втратити всі свої інвестиції. Така протилежна до першої перспектива дає відповідь на питання, чому прості акції називають венчурним або ризиковим капіталом.

Формування і становлення вітчизняного ринку цінних паперів поча-лося не так давно, у 1988 р. — з прийняттям Радою Міністрів СРСР постанови № 1195 від 15 жовтня 1988 року. Згідно з нею підприємствам, трудовим колективам підприємств та організаціям, які перейшли на повний госпрозрахунок та самофінансування, дозволено випуск акцій трудових колективів та підприємств. Перші поширювали серед членів колективу підприємства, а інші могли придбати добровільні товариства, банки та кооперативи. Першим виступило Львівське виробниче об'єднання «Конвейєр». Однак в постанові не враховано зарубіжний досвід у виначенні статусу акцій. Акціями були названі цінні папери, які нагадували облігації. Вони дозволяли залучити кошти працівників для розвитку виробництва, але не покривали всіх основних фондів. Крім того, вони не надавали права контролю за підприємством, а також права во-лодіння частиною капіталу підприємства пропорційно до питомої ваги акчій власника. Таким чином, згадана постанова хоча й мала прогресив-ний характеп. але все ж стала, так би мовити, шлагбаумом перед перс-пективою виникнення й розвитку нового типу підприємств — акціонер-них товариств, а також звузила коло завдань механізму цінних паперів,

Вагомий імпульс у розвитку ринку цінних паперів був отриманий, коли вийшов документ Ради міністрів СРСР від 19 червня 1990 року № 590 «Про затвердження положення про акціонерні товариства і тоариства з обмеженою відповідальністю та Положення пво цінні папери». Згідно з цією постановою