Зупинимось детальніше на такій важливій категорії як собівартість, яка безпосередньо впливає на величину прибутку. Собівартість – це затрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг), виражені в грошовій формі.

Перелік витрат, які можна відносити на собівартість продукції та послуг, регламентується державою через затверджені типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції та послуг для різних галузей виробництва та видів підприємницької діяльності. Витрати сфер виробництва та обігу, що включаються в собівартість, групуються за такими елементами:

сировинно-матеріальні (прямі) витрати;

енерговитрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

загальногосподарські витрати;

загальновиробничі витрати;

амортизація основних фондів та нематеріальних активів;

поза виробничі витрати.

До складу прямих витрат входять вартість сировини і основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які безпосередньо стосуються конкретного об’єкта витрат.[7]

До складу витрат на оплату праці входить заробітна плата та інші виплати працівникам, які займаються виробництвом продукції, виконують роботи або надають послуги, що безпосередньо стосуються конкретного об’єкта витрат.

В загальновиробничі витрати включають витрати на управління виробництвом, витрати на оплату службових відряджень персоналу, витрати на утримання , експлуатацію і ремонт основних фондів загально виробничого призначення, витрати на опалювання, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень, витрати на охорону праці, техніку безпеки та інші витрати.

Загальновиробничі витрати поділяються на змінні і постійні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом. До постійних загальновиробничих належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними у випадку зміни обсягу виробництва. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати входять до складу собівартості реалізованої продукції у період їх виникнення. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат встановлює підприємство.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, що не включаються в собівартість реалізованої продукції, поділяються на адміністративні, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних належать загальногосподарські витрати з обслуговування і управління підприємством; витрати на збут складаються з витрат, пов’язаних з реалізацією (збутом) продукції.[5]

До фінансових належать витрати на сплату процентів та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позикового капіталу.

Запровадження методології розрахунку собівартості обумовлене необхідністю державного контролю за веденням фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання. Так, державою встановлюються нормативи відрахувань, які можна включити до собівартості. Це стосується:

відрахувань на соціальні заходи – державне пенсійне страхування, соціальне страхування;

амортизації;

витрати на фінансування ремонту та поліпшення основних фондів;

відрахування до Державного інноваційного фонду;

відрахування на фінансування автомобільних доріг та ін.

Без обчислення собівартості неможливо визначити результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції є важливим фактором збільшення прибутку.

Крім прибутку від реалізації, розрізняють балансовий (валовий) прибуток підприємств. Він є загальною сумою прибутків підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отриману як на території України, так і за її межами, окрім прибутків від реалізації продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових активів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті та позареалізаційних операцій.

Джерелами отримання балансового прибутку є :

основна діяльність, результатом якої і є прибуток від реалізації продукції основного виробництва;

неосновна діяльність. Вона пов’язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей та послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв. Прибуток розраховується аналогічно до основної діяльності;

фінансові інвестиції. Ця діяльність дає змогу отримувати прибутки :

від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств;

у вигляді дивідендів на акції інших підприємств;

у вигляді відсотків на державні цінні папери;

у вигляді відсотків з депозитних рахунків;

позареалізаційні операції. Вони пов’язані як з отриманням позареалізаційних прибутків , так і з виникненням позареалізаційних витрат підприємств.

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового (балансового) прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Тобто, прибуток від операційної діяльності є різницею між валовим прибутком, збільшеним на інші операційні доходи, і адміністративними витратами та витратами на збут.[8]

Звичайна діяльність є основним джерелом одержання прибутку на підприємствах різних форм господарювання і власності. Базовими показниками формування прибутку від звичайної діяльності є доходи і витрати підприємства. Доходи від звичайної діяльності класифікують за такими групами: виручка від реалізації продукції (продажу товарів, виконання робіт чи надання послуг), інші операційні, фінансові та ін. Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування визначається на основі прибутку від операційної діяльності та його коригування на фінансовий результат від участі в капіталі, іншої фінансової діяльності, фінансових та інших витрат, а також як результат вирахування податку на цей прибуток.

Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток представляють собою кінцевий фінансовий результат від звичайної діяльності.[14]

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображають відповідно: невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Якщо на підприємстві виконувалися надзвичайні операцій, у результаті яких було одержано прибуток, то його розмір за вирахуванням податку в сумі з чистим прибутком від звичайної діяльності становить загальний чистий прибуток підприємства у звітному періоді.

Схема формування прибутку підприємства зображена на рис.1. |

Прибуток підприємства

Прибуток (збиток)

від звичайної

діяльності | Прибуток (збиток) від надзвичайних подій

Операційної діяльності | Фінансових операцій | Іншої звичайної діяльності

Основної діяльності | Іншої операційної діяльності

Рис.1. Схема формування прибутку підприємства

Таким чином прибуток підприємства у практичному вимірі згідно з національними та міжнародними стандартами бухгалтерського одліку має кілька аспектів, але врешті-решт основним абсолютним показником у грошовому вимірі є сумарний чистий прибуток підприємства як фінансовий результат операційної і фінансової діяльності та надзвичайних