2. Вплив інфляції на перерозподіл доходів

Одним із найбільш серйозних наслідків інфляції є перерозподіл доходу. Інфляція знижує купівельну спроможність грошей, тому багато хто вважає, що від інфляції страждає все суспільство. Щоб з'ясувати, чи так це насправді, необхідно проаналізувати, як пов'язані між собою: інфляція, номінальний доход і реальний доход.

Номінальний доход - це кількість грошей, що одержують домашні господарства за фактори виробництва. Реальний доход - це номінальний доход, ділений на рівень цін.

Якщо відомий темп інфляції, а також зміна номінального доходу у відсотках (= темп росту номінального доходу), то:

ДYреальний (в %) = ДYном. (в %) - ,

де Y - доход.

В умовах інфляції реальний доход:

· знизиться в тому випадку, якщо номінальний доход зростає темпом, що нижче темпу інфляції;

· не зміниться, якщо номінальний доход зростає тим же темпом, що й інфляція;

· збільшиться, якщо номінальний доход зростає швидше інфляції.

Таким чином, не усі несуть утрати від інфляції. Страждають одержувачі фіксованого номінального доходу (державні службовці, пенсіонери, одержувачі допомог), а також власники заощаджень і кредитори.

Виграють підприємці, чиї ціни на готову продукцію ростуть швидше цін на ресурси, боржники, а також держава, що розплачується за своїми обов'язками "дешевими" грошима.

Іншими словами, інфляція "обкладає податком" тих, хто одержує фіксовані грошові доходи, і "субсидіює" тих, у кого грошові доходи ростуть швидше інфляції.

У результаті і відбувається перерозподілу доходів і багатства.

3. Методи державного регулювання стагфляції. Крива Лаффера

Прагнення держави збільшити надходження в бюджет зрозуміти можна, проте рівень податкових ставок не повинний перевищувати розміру, при перевищенні якого їхній подальший ріст не просто втрачає зміст, але негативно позначається на стані економіки.

Досліджуючи зв'язок між розміром ставки податків і надходженням податкових засобів у державний бюджет, американський економіст Артур Лаффер показав, що не завжди підвищення ставки податку веде до росту податкових доходів держави. Якщо податкова ставка перевищує якусь об'єктивну межу, то податкові надходження почнуть зменшуватися. А. Лаффер довів, що той самий за розміром доходу в державний бюджет може бути забезпечений і при високій, і при низкій податковій ставці. Це положення можна проаналізувати графічно :

X - рівень податкової ставки у відсотках;

Y - середньорічний обсяг податкових надходжень у бюджет;

Х0 - оптимальна ставка податку, при якій надходження в бюджет досягають максимуму – Y0.

Дійсно, рівність бюджетних надходжень (Y1 = Y2) досягається при дуже різних рівнях податкових ставок (X2 значно більше X1).

Справа в тому, що більш низька податкова ставка збільшує число об'єктів оподатковування, залучає до підприємницької діяльності більше число людей, ніж при високих податкових ставках. І навпаки, із ростом податків прибутки в скарбницю, як це ні парадоксально, зменшаться, тому що частина підприємців розориться, частина піде в тіньову економіку, стимули до праці згаснуть.

Дослідження А. Лаффера теоретично довели: чим багатші громадяни, тим багатша держава.

Крива Лаффера є геометричним місцем точок, кожна з яких демонструє можливий варіант поєднання ставок оподаткування і обсягів бюджетних надходжень.

2. Точка А (екстремум функцій) відповідає тій ставці податку ta, при якій бюджет отримує найбільші надходження (GА).

3. У точці С при податковій ставці tc, що менша за оптимальну, як і в точці В при податковій ставці tb, що більша за оптимальну, бюджет отримує однаково менші надходження.

Крива Лаффера використовується як аргумент на користь

лібералізації оподаткування. Проаналізуємо, які процеси

відбуватимуться в економіці при переході від податкової ставки tb до ставки ta.

У найближчій перспективі перехід до меншої податкової ставки може означати скорочення надходжень до бюджету. Але з часом (нагадаємо, що крива Лаффера ілюструє довготривалу залежність) відбуватиметься певні зміни. Передусім збільшаться чисті доходи, а отже, зростуть і заощадження. Це спричинить збільшення інвестицій, зростання виробництва, зайнятості, а отже, і збільшення доходів, які є базою оподаткування. Логіку цього зв'язку можна формалізувати в такий спосіб:

Inc Y

t S I Inc T ,

Pr L

де t - податкова ставка;

Inc - доходи домогосподарств;

Pr - прибутки підприємств;

S - заощадження;

T - податкові надходження до бюджету.

Зростання податкових надходжень під впливом зменшення податкової ставки на графіку кривої Лаффера відображено переходом від точки А до В.

Визначення межі оподаткування є проблемою вкрай актуальною для України. Практика управління економікою впродовж 90-х років засвідчує: намагання уряду поповнити хронічно дефіцитний бюджет не враховують того, що надмірні податки зменшують базу оподаткування і скорочують надходження до бюджету.

4. Формальний і реальний економічний цикл

5. Макроекономічні наслідки монетарної політики

Фіскальна політика працює повільно. Тому для досягнення певних макроекономічних цілей часто застосовують монетарну політику.

Монетарна, або кредитно-грошова, політика – це вплив на пропозицію грошей в економіці для досягнення макроекономічної стабільності. Мо-нетарну політику зазвичай проводить централь-ний банк країни, у нашій державі – Націо-нальний банк України (НБУ).

Розрізняють стримувальну монетарну політику, спрямовану на приборкання інфляції попиту та стимулювальну монетарну політи-ку, з допомогою якої досягають зменшення масштабів безробіття. Проводячи стримувальну політику, центральний банк зменшує про-позицію грошей (політика “дорогих” грошей), що підвищує про-центні ставки та зменшує обсяг інвестицій, відтак зменшує ВВП та рівень інфляції. Стимулювальна монетарна політика збільшує про-позицію грошей (політика “дешевих” грошей), що знижує процентні ставки і стимулює економічну активність.

Центральний банк змінює пропозицію грошей в економіці, використовуючи такі інструменти: норму резервування, облікову ставку, опера-ції на відкритому ринку.

Норма резервування – це відсоток депозитів (вкладів), які комерційні банки повинні тримати в центральному банку у вигляді обов’язкових резервів. Комерційні банки часто беруть гроші у позику в центрального банку, за що він стягує процент. Процентну ставку, за якою цент-ральний банк надає