позики комерційним банкам, називають обліковою, або дисконтною ставкою. В Україні її називають ставкою рефінан-сування. Підвищення облікової ставки знижує зацікавленість комерційних банків в отриманні додаткових резервів через позику в центральному банку. Тому підвищення облікової ставки зменшує про-позицію грошей в економіці. Навпаки, зниження облікової ставки заохочує комерційні банки до отримання додаткових резервів через позику в центральному банку. Пропозиція грошей в економіці збільшується.
Операції на відкритому ринку стосуються купівлі й продажу цент-ральним банком державних цінних паперів. У розвинутій ринковій економіці операції на відкритому ринку є найважливішим інстру-ментом, за допомогою якого центральний банк контролює пропо-зицію грошей. Як купівля, так і продаж державних цінних паперів впливають на надлишкові резерви комерційних банків.
Проводячи стимулювальну монетарну політику, центральний банк:
1) зменшує норму резервування;
2) зменшує облікову ставку;
3) купує державні цінні папери.
Завдяки цим заходам центрального банку пропозиція грошей збільшується, процентні ставки знижують-ся, внаслідок чого зростають внутрішні інвестиції, споживання товарів тривалого користування, сукупний попит і реальний обсяг національного продукту.
Стримувальна монетарна політика передбачає:
1) збільшення норми резервування;
2) збільшення облікової ставки;
3) продаж державних цінних паперів.
Завдяки цим заходам пропозиція грошей в економіці зменшується, процентні ставки зростають, а інвестиції, сукупний попит та рівень інфляції зменшуються.
Фіскальна та монетарна політика – основні методи, які застосовує держава для досягнен-ня тих або інших макроекономічних цілей, – сповільнення темпів інфляції, зниження без-робіття та збільшення національного обсягу виробництва. Проте є й інші види макро-економічної політики, що допомагають стабілізувати окремі сфери макроекономіки.
При проведенні економічної політики необхідно в обов'язковому порядку враховувати дію зовнішньоекономічних факторів, що може зажадати коригування здійснюваних урядом заходів.
Припустимо, у чеканні спаду уряд збільшив податки і витрати з метою стимулювання попиту і продукту без збільшення інфляції. При варіанті закритої економіки такі заходи були б цілком виправданими. Однак з урахуванням наявності зовнішньоекономічних зв'язків, припустимо, що в економіці провідних торговельних партнерів даної країни почався економічний підйом. Зростання зайнятості і доходів у цих країнах ведуть до збільшення їхнього імпорту з даної країни. У результаті її чистий експорт зростає, стимулюючи загальне збільшення попиту і провокуючи тим самим інфляцію. Якби уряд заздалегідь передбачив, що відбудеться різке збільшення чистого експорту, то-він не проводив би стимулюючі заходи в таких обсягах.
Якщо розглядати ефект фіскальної політики безвідносно до зовнішньоекономічних факторів, то ми приходимо до наявності так званого ефекту витіснення. Він має місце тоді, коли внаслідок зростання державних закупівель відбувається переключення інвестицій на користь держави і тим самим скорочення приватних інвестицій, оскільки держава стимулює позики у свою користь за допомогою більш високих відсоткових ставок, тим самим підвищуючи позичковий відсоток і скорочуючи приватні інвестиції.
Які ж міжнародні наслідки росту відсоткових ставок? Ставка відсотка, що підвищилася, залучає іноземний капітал (за умови, що за кордоном ставки відсотка залишаються незмінними). Це автоматично збільшує попит на валюту тієї країни, де відсоток підвищився. Якщо така країна США, то курс долара збільшується, оскільки для іноземних інвесторів стає необхідним придбання більшої кількості доларів для вкладення в цінні папери уряду США під більш високий відсоток. Одночасно це приводить до подорожчання американського експорту і, отже, до його скорочення. Американський імпорт, навпаки, подешевшає, і, отже, зросте. У результаті чистий експорт скоротиться і стимулююча фіскальна політика буде частково нейтралізована. Зрозуміло, що зменшення ставки відсотка внаслідок обмежувальної фіскальної політики своїм наслідком має зростання чистого експорту через знецінення національної валюти, тим самим сукупний попит буде зростати, нейтралізуючи стримуючу фіскальну політику.
Сказане про фіскальну політику можна віднести і до монетарної.
Однак її вплив на зовнішньоекономічне положення не ідентичний. Якщо фіскальна політика для подолання спаду використовує механізм зростання державних витрат і, як наслідок, зростання ставки відсотка, то монетарна політика, навпаки, для виходу зі спаду ставить задачу зниження ставки відсотка засобом грошової експансії. Які ж наслідки монетарної політики? У результаті зниження відсоткових ставок приплив іноземного капіталу зменшується. Попит на національну валюту падає, і національна валюта знецінюється. Імпорт становиться дорожче, а експорт дешевшає. Загалом чистий експорт збільшується, а разом з ним збільшується і рівноважний рівень виробництва. Тим самим експансіоністський ефект монетарної політики завдяки руху капіталу підсилюється. Якщо, навпаки, монетарна політика використовується як антиінфляційний захід (через жорсткість кредиту за допомогою впливу на зростання ставки відсотка), то через міжнародні канали відбувається подорожчання долара, скорочення чистого експорту і тим самим падіння сукупного попиту більше, ніж у випадку закритої економіки.
Важливою проблемою є виявлення співвідношення між досягненням макроекономічної внутрішньої стабільності і підтримкою зовнішньоторговельного балансу. Припустимо, що в економіці країни має місце спад у сполученні з великим дефіцитом торговельного балансу. Якщо буде проводитися експансіоністська монетарна політика, то, приводами зрештою до зростання сукупного попиту, вона одночасно буде сприяти і виправленню торгового балансу. І навпаки, якщо політика «дешевих грошей» проводилася в умовах активного сальдо торгового балансу, то вона буде сприяти збільшенню розмірів активу. Припустимо, що антиінфляційна монетарна політика проводиться в умовах дефіциту торговельного балансу. Стимулюючи зростання ставки відсотка, органи проведення монетарної політики будуть через механізм зменшення чистого експорту сприяти загостренню проблеми дефіциту торгового балансу. Якщо ж перед проведенням відповідних заходів країна мала активне сальдо торгового балансу, то в результаті їхнього здійснення активне сальдо зникне.
Отже, політика «дешевих грошей» полегшує торговельний дефіцит і обтяжується проблемою активного сальдо зовнішньої торгівлі. Політика ж «дорогих грошей» полегшує проблему активного сальдо й обтяжується торговельним дефіцитоліі За neeHuxjjMoe виникає конфлікт шлей монетарної політики при вирішенні проблем внутрішньої і зовнішньої рівноваги.
Внутрішня економічна політика впливає на зовнішню рівновагу