суб’єкт та об’єкт управління, що займає відносно автономне положення.
Разом х тим системною характерискою підприємства необхідно відповідне структурне управління та його реальність. Воно включає виробничу діяльність, що спрямована на виготовлення продукції; господарську діяльність, що забеспечує реалізацію продукції, її зберігання, раціональне використання, комерційні інтереси підприємства; аміністративну діяльність, що підлягає організації колективів трудящих на виконання виробничих та господарських завдань.
Наявність свого органу зі статусом, що дозволяє справляти управлінський вплив на всі процеси, що проходять у межах підприємства, як единої організації з різними за своєю сутністю структурами та функціональними складовими, його самостійностю у зовнішніх відносинах, встановлена правом, - це все дає змога характеризувати підприємство як самоврядуючу одиницю в усій системі управління народним господарством. Де його організаційна єдність забеспечується відносною організаційно-правовою відмежованістю.
Під велике поняття оперативної самостійності можна підвести організаційну, господарську та адміністративну самостійніть, а саме самостійність в вирішенні управлінських питань. За своїм змістом ці питання відносяться до організації виробництва, управління майном, стимулювання виробничості праці, вдосконалення організаційних форм та методів управлінської діяльності та до інших галузей.
Економічне відмежування - поняття, що використовується для визначення характерних рис підприємства та положення в економічному механізмі суспільства, воно є варіантом характеристики господарської самостійності підприємства, його неможна зводити до поняття обособлення власністю.
Поняття оперативної самостійності не виключає її видових характеристик, охоплюючи при цьому різні боки статуса підприємства.
Адміністративно-правове положення підприємства взагалі характеризується :
адміністративною правосуб’єктністю, що складається з правоспроможності та компетенції ;
правочинністю органів управління на заснування, реогранізацію та ліквідуівання підприємства ;
формами адміністративної підлеглості ;
гарантіями прав підприємств ;
Ці його елементи фіксуються у нормативних актах. Тут буде розглянуто питання про адміністративну правочинність підприємства, що дозволяє скласти загальне уявлення про основи його адміністративно-правового положення.
Складність, що виникая при розгляданні цього питання в тому, що у спорі про правову організацію підприємства не досягнуто одностайності про застосованість до нього категорій адміністративної правоспособності та компетенції. Не має єдності думок в питанні про саму сутність підприємства. Це надає можливість різноманітних трактування понять “компетенція” та “правоспроможність “. Поняття компетенції та правоспроможності є самостійними, що виражають соціальні явища різного правового характеру. Вони не можуть бути механічно поєднані чи взаємопоглинені.
На наш погляд підприємство вцілому має адміністративну правосуб’єктність, її елементами є компетенція та адміністративна правоздатність. Але ці елементи по різному характеризують адміністративно-правовий статус підприємства.
Компетенцію має не підприємство, як таке, а його адміністрація. Але оскільки підприємство є єдиною організацією то можна говорити про його компетенцію у вигляді адміністрації, а у загальній формі й про компетенцію підприємства.
По іншому має бути вирішене питання про адміністративну правоздатність підприємства. Без сумніву адміністрація підприємства має і компетенцію, і адміністративну правоздатність. Але чи можливо адміністративну правоздатність звести лише до правоздатності адміністрації підприємства? Щоб дати відповідь на це питання слід перш за все визначити поняття адміністративної правоздатності, яке в літературі розкривається по-різному. Можливо, його не можуть розкрити такі, називаємі у літературі ознаки як : самостійність мети та завдань цього органу в межах зального завдання вищего органу ; наявність визначеного кола обов’язків та прав, що надані цьому органу для виконання покладеного на нього завдання ; наявність більш менш обмеженого складу людського складу органу ; та чи інша якість закріплення за конкретним органом державного майна (24). Більшість цих ознак не мають юридичного характеру та вказують не на адміністративну правоздатність, а на її соціальні, майнові, організаційні передумови. Виняток складає тільки наявність визначеного кола обов’язків та прав. Але він орієнтує на ототожнювання адміністративної правоздатностіз компетенцією й тому не може бути прийнятий.
Адміністративна правоздатність - вид правоздатності, загальна адміністративно-правова категорія. Її поняття є родовим, що має загальні ознаки, незалежно від видів носіїв цієї правоздатності : громадян, державних суспільних організацій. Вона може бути визначена як встановлена та охоронювана державою можливість суб’єкта вступати у адміністративні правовідносиничерез які встановлюється міра можливої чи обов’язкової поведінки сторін у сфері державного управління (25). Звістно, наведене вище поняття адміністративної правоздатності не може вмістити всю різноманітність цього правового явища. Тому, на базі загального поняття необхідно розрізняти й види адміністративної правоздатності залежно від видів учасників управлінських відносин. Це означає. Що самостійне значення мають питання адміністративної правоздатності громадян, державних органів, підприємств, установ, суспільних організацій. Характер правоздатності, її зв’язок з дієздатністю (для фізичних осіб), с компетенцією (організацій) и т.д. мають свою особливість перед усім залежно від того, хто є її носієм. Треба особливо відмітити, що адміністративна правоздатність пов’язана з владною діяльністю, однак її носіми далеко не завжди є суб’єкти, що мають правочинність державного характеру. Тому загальнометодологічні засади схиляють до того, щоб визнати придатність категорії адміністративної правоздатності до підприємств. Саме до того призводить думка, що “ні громадяни, ні суспільні організації, ні підприємства, що є юридичними особами не мають повноважень на здійснення цієї (управлінської) діяльності, хоч мають змогу брати участь у її здійсненні, в адміністративно-правових відносинах” (26). Але для того щоб мати змогу брати участь у адміністративних правовідносинах, необхідно мати для цього юридичну передумову у вигляді адміністративної правоздатності (27).
Уявляється, що немає достатніх підстав, щоб звести значення адміністративного права до регулювання діяльності адміністрації підприємства в його системі та його зовнішніх відносинах. Діями адміністрації набуваються адміністративні права та обов’язки не тільки самою адміністрацією, але й підприємством.
Адміністративна правосуб’єктність підприємства закріплююється нормами адміністративного права, які можливо розподілити на дві групи. До першої групи можна віднести норми, що визначають місце