підприємства у системі управлінського механізму, його виробничо-господарську, організаційну структуру та форми адміністративного підлягання, також структуру функцій внутрішнього управління підприємством та їх взаємозв’язок. Основу правових норм цієї групи складають норми, що встановлюють адміністративно-правовий режим майна, що надано підприємству для виробничого використання; виготовлюнної продукції; розподіл функцій та правомочностей посадових осіб по беспосередньому управлінню майновими об’єктами підприємства. До цього відносяться такі норми, що закріплюють режим адміністративно-правової охорони підприємства та об’єктів що їм належать. За допомогою норм цієї групи визначаються, якщо можна так мовити, ститистичні елементи адміністративно-правового статуса підприємства.
Інша група складається з норм, що визначають дінамічний, функціональний елемент цього статуса підприємства, що регулюють різні сторони діяльності та відносин. Саме цими нормами закріплюються права та обов’язки підприємств, форми та порядок їх використання, організації виробництва, капітального будівництва та ін.
Адміністративна провосуб’єктність підприємства характеризується комплексом норм, що допускають різні варіанти та додаткові угруппування на основі таких ознак : за джерелами, за адресами, сферою використання та відношенню до загальної правоздатності.
За джерелами відокремлюються норми, що закріплюють адміністративно-правовий статус підприємства, що розподілені по багатьох нормативних актах, які залежно від їх призначення умовно можна розподілити на загальні та спеціальні. Загальні акти мають комплекс норм, що призначені для регулювання різних сфер суспільного життя, в той сами час мають норми, що закріплюють ти чи інші сторони статуса підприємств. До них відносяться : Конституція України, закони та підзаконні акти.
За адресами розрізняються загальні та спеціальні норми. Загальні норми визначають права та обов’язки, що характерні для адміністративної правосуб’єктності всіх виробничих підприємств незалежно від їх галузевої приналежності. Спеціальні норми закріплюють права та обов’язки, що характерні для правосуб’єктності тих чи інших категорій чи груп підприємств. Вони характеризують спеціальну адміністративну правосуб’єктність цих підприємств ; наділення ними обумовлене галузевими особливостями, що залежать від специфіки виробничо-технологічних процесів, умов виготовлення продукції, об’ємів виробництва, територіального розміщення виробничих одиниць та інших факторів.
За сферою використання розрізняються норми, що регулюють зовнішні та внутрисистемні відносини. Зовнішні відносини виникають у підприємств з державними органами, яким воно організаційно не підлягають (наприклад з виконкомами місцевих рад з питань добробуту та санітарії, з компетентними органами з питань землекористування, охорони природи та ін.). Найбільший об’єм та різноманітність зовнішніх правоправомочностей у підприємств (наприклад транспорту та залізничного транспорту).
Внутрісистемні правомочності реалізуються по відношенню до своїх адміністративно-виробничих підрозділівта членам трудового колективу, а також до вищих органів.
По відношенню до загальної правоздатності розрізняють правомочності, пов’язані з адміністративною, цивільною, трудовою, фінансовою правоздатністю. У першому випадку вони виявляються, з одного боку, в правозастоновчій, правовиконавчій, правоохоронній та іншій фактичній діяльності адміністрації, а з іншого - у визначенні можливості підприємства бути суб’єктом адміністративно-правових відносин; в іншому у встановленні договірних відносинз іншими підприємствами, організаціями та установами, в яких підприємство знаходиться як рівноправна зі своїми контрагентами сторона, набуваючи суб’єктивні цивільні права та обов’язки, у третьому - в укладанні колективного договора та індівідуальних трудових договорів з членами свого колективу з усіма наслідками, що характерні для трудових правовідносин; в четвертому - у виконанні фінансово-кредитних зобов’язань перед державою.
Таким чином реалізація адміністративної правосуб’єктності тягне за собою вступ підприємства до різноманітних правовідносин, у яких суб’єктивні права та обов’язки за винятком адміністративно-правових відносин вже не є адміністративно-правовими. По відношенню до таких правовідносин адміністративна правосуб’єктність грає трансміссійну роль, в процесі її реалізації “приводяться до дії” цивільні, трудові, фінансові правовідносини. Адміністративна правосуб’єктність характеризується й такими правомочностями, які навряд можна назвати “чисто” адміністративно-правовими, хоч вони й є елементами компетенції адміністрації підприємства (права й обов’язки по здійсненню влади, реалізація яких тягне виникнення крім адміністративних й інших правовідносин) (28). Так, право на укладання цивільного договору свідчить про цивільну правоздатність. Але реалізувати це право може адміністрація в порядку виконання цієї влади. Воно стає “наповненим” цивільно-правовим та компетенційнимзмістом : акт укладання цивільного договору можлив тільки як вияв влади уповноваженної посадової осби підприємства (29).
Адміністративна правосуб’єктність підприємства характеризується компетенцією його адміністрації, що включає право на здійсненна господарських операцій шляхом укладання договорів. Цивільна правосуб’єктність підприємства опосереднюясь компетенцією його адміністрації, нею не поглинається. Майнові наслідки виконання чи невиконання договірних зобов’язань приймаються підприємством у порядку цивільної правосуб’єктності. В усіх випадках коли йде мова про право прийняття рішення з питань, що тягне для підприємства правові наслідки незалежно від їх характеру, маються на увазі адміністративні провомочності та вони стосуються компетенції.
Адміністрація підприємства, приймаючи рішення про пред’явлення позову в суді чи арбітражі, що витікає з цивільно-правових відносин, реалізує свою компетенцію. Суб’єктивні ж права підприємства по відношенню до свого контракту в цивільному правовідношенні (право на відшкодування збитків, отримання пені, неустойки та ін.) відноситься до цивільної правосуб’єктності, що складає елемент правового статуса підприємства в цілому.
Якщо адміністрація підприємства некомпетентна вирішувати такі питання. Тоді неможливо виконання підприємством його суб’єктивних прав у цивільних правовідносинах. Це підтрверджує правильність висновку : адміністративні повноваження не завжди можуть мати підлеглого їх носіюадресата, вони можуть бути націлені на вирішення питань, пов’язаних з виникненням різних правовідносин.
Засади адміністративно-правовго положення підприємства визначаються нормами, що фіксують його правоздатність як загальної передумови для правоотримання (віднесення до основних ланок управління та ін.), а також його конкретні права права та обов’язки. Підприємство, як таке, має адміністративну правоздатність, а його адміністрація - правосуб’єктність, яка за суттю є одразу й її правоздатністю та компетенцією. Норми права, що визначають основи адміністративно-правового статуса підприємства, сформульовани в численних правових