виходу з кризи тільки розкручували інфляційну спіраль. Під

впливом цієї кризи сталася кардинальна перебудова системи

державного регулювання і склалася нова, неоконсервативна

модель регулювання.

  1.4 Неокласична теорія.

Теоретичною основою неоконсервативної моделі

послужили концепції неокласичного напряму економічної

думки. Трансформація моделі державного регулювання

заключалася у відмові від впливу на відтворення через

попит, а замість цього - використання непрямих заходів

впливу на пропозицію. Прихильники економіки пропозиції

вважають необхідним відтворити класичний механізм

накопичення і відродити свободу приватного

підприємництва. Економічний пост розглядається як функція

від накопичення капіталу, яке здійснюється з двох

джерел: за рахунок власних коштів, тобто капіталізації

частини прибутків і за рахунок позикових коштів (кредитів).

Тому відповідно до цієї теорії держава повинна забезпечити

умови для процесу накопичення капіталу і підвищення

продуктивності виробництва.

Головні перешкоди на цьому шляху - високі податки і

інфляція. Високі податки обмежують зростання

капіталовкладень, а інфляція здорожує кредит і тим самим

ускладнює використання позикових коштів для накопичення.

Тому неоконсерватори запропонували здійснення

антиінфляційних заходів на базі рекомендацій монетаристів

і надання податкових пільг підприємцям.

Скорочення податкових ставок скоротить і прибутки

держбюджету і збільшить його дефіцит, що ускладнить

боротьбу з інфляцією. Отже, наступним кроком стане

скорочення державних витрат, відмова від використання

бюджету для підтримки попиту і здійснення

широкомасштабних соціальних програм.

Сюди можна віднести і політику приватизації державної

власності.

Наступний комплекс заходів - реалізація політики

дерегулювання. Це означає ліквідацію регламентацій за цінами

і заробітній платі, лібералізацію (пом'якшення)

антитрестовського законодавства, дерегулювання ринку

робочої сили і інше.

Таким чином, в неоконсервативній моделі держава мо-

же лише непрямо впливати на економіку. Головна ж роль в

реалізації економічного розвитку країни відводиться ринковим

силам.

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ В ЕКОНОМІЦІ.

Втручання держави в економіку має в основі визна-

чені функції. Як правило, воно коректує ті "недо-

ліки", які властиві ринковому механізму і з якими він

сам або справитися не в змозі, або вирішує його неефек-

тивно. Держава бере на себе відповідальність за створення

рівних умов для суперництва підприємців, для ефек-

тивної конкуренції і обмеження влади монополій. Вона

піклується про виробництво достатньої кількості суспільних

товарів і послуг, оскільки ринковий механізм не в змозі

належно задовольняти колективні потреби людей.

Участь держави в економічному житті диктується ще й тим,

що ринок не забезпечує соціально справедливий розподіл

прибутку. Державі належить піклуватися про інвалідів,

незаможних і немічних. Їй також належить сфера

фундаментальних наукових розробок. Це необхідно тому, що

для підприємців це дуже ризиковано, надзвичайно дорого і,

як правило, не приносить швидких прибутків. Оскільки ринок

не гарантує право на працю, державі доводиться регулювати

ринок праці, вживати заходів по скороченню безробіття.

Загалом держава реалізовує політичні і соціаль-

но-економічні принципи даного співтовариства громадян.

Вона активно бере участь в формуванні макроекономічних

ринкових процесів.

Роль держави в ринковій економіці виявляється через

наступні найважливіші функції:

а) створення правової основи для прийняття економічних

рішень. Держава розробляє і ухвалює закони, що регулють

підприємницьку діяльність, визначає права і обов'язки

громадян;

б) стабілізація економіки. Уряд використовує бюд-

жетно-податкову і кредитно-грошову політику для подолання

спаду виробництва, для згладжування інфляції, зниження

безробіття, підтримки стабільного рівня цін і національної ва-

люти;

в) соціально-орієнтований розподіл ресурсів.

Держава організовує виробництво товарів і послуг, яким

не займається приватний сектор. Вона створює умови для

розвитку сільського господарства, зв'язку, транспорту,

визначає витрати на оборону, на науку, формує програми

розвитку освіти, охорони здоров'я і т.д.;

г) забезпечення соціального захисту і соціальної гарантії.

Держава гарантує мінімум заробітної плати, пенсії по

старості, інвалідності, допомога по безробіттю, різні види

допомоги незаможним і т.д.

Антитрестовське регулювання.

Антимонопольна діяльність держави є однією з най-

важливіших областей державного втручання.

Регулювання поширюється в двох напрямках. На тих неба-

гатьох ринках, де умови перешкоджають ефективному

функціонуванню галузі при конкуренції, тобто в так званих 

природніх монополіях. Державою створюються суспільні

регулюючі органи для контролю за їх економічною поведін-

кою. На більшості інших ринків, де монополія не стала необ-

хідністью, суспільний контроль прийняв форму анти-

монопольного законодавства.

Розглянемо особливості регулювання діяльності природних

монополій.

Природна монополія існує в тих випадках, коли

одна фірма може забезпечувати весь ринок, маючи більш

низькі витрати на одиницю продукції, що досягаються за

рахунок масштабу. Це характерно для підприємств

суспільного користування, де для досягнення низької ціни

необхідна широкомасштабна діяльність.

Для забезпечення прийнятної поведінки таких монополій

можуть використовуватися два варіанти: державна власність

і державне регулювання.

Для природних монополій звичайно встановлюється "спра-

ведливий" прибуток, тобто ціна, рівна середнім валовим

витратам. Однак це спричиняє за собою відсутність стимулу

підприємства до зниження витрат.

Таким чином, мета галузевого регулювання складається в

тому, щоб захистити суспільство від ринкової влади

природних монополій шляхом регулювання цін і якості

обслуговування. Але необхідно використовувати пряме

регулювання лише там, де це не приводить до зниження

ефективності виробництва. Регулювання не повинне

застосовуватися у випадках, коли конкуренція мо-

же забезпечити краще забезпечення суспільства продукцією.

Іншим видом контролю є антитрестовські закони.

Ця форма контролю має багату історію. У 1890 р. був

прийнятий знаменитий закон Шермана, що забороняв будь-які

види змови і будь-які спроби монополізації якої-небудь галузі.

Однак це формулювання було досить розмите, що не

дозволяло чітко визначити злочин. Наступним кроком був

закон Клейтона від 1914г. В принципі він був продовженням

закону Шермана і лише уточнював деякі його пункти.

У тому ж році була створена Федеральна торгова комісія.

У її компетенцію входив контроль за виконанням

вищеназваних законів, а також розслідування нечесних дій за

своєю ініціативою. Закон про Федеральну торгову комісію

розширив діапазон незаконної поведінки і надав неза-

лежному антитрестовському органу повноваження для

проведення розслідувань.

Велика кількість антимонопольних законів і різних

уточнень до них доводять надзвичайну важливість цих законів

для суспільства. Дійсно, безконтрольна монопольна влада

може принести істотні збитки суспільству застосуванням не-

чесної конкуренції, що викличе банкрутство дрібних

виробників, невдоволення споживачів високими цінами, а

нерідко і поганою якістю товарів, відставанням в науково-

технічному прогресі і багато інших негативних наслідків. Але, з

іншою сторони, антимонопольні закони не повинні карати

великих виробників, що не використовують незаконних

методів конкурентної боротьби. Якщо ця умова не буде

виконана, то у підприємців значно скоротяться стимули

робити своє підприємство більш сильним і випускати більше

продукції.

Таким