обирає оптимальне (і найбільш ефективне) співвідноше-

ння між монополіями і конкурентними галузями. У різні

періоди історії для різних країн це співвідношення було різ-

ним, що коректується відповідно до особливостей розвитку

економіки, держава повинна уміло і ефективно використоувати

цей механізм.

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО ВПЛИВУ НА РИНОК.

3.1 Державні витрати.

Держава впливає на ринковий механізм

через  свої витрати, оподаткування, регулювання і дер- 

жавне підприємництво.

 Державні витрати  вважаються одним з важливих

елементів макроекономічної політики. Вони впливають на

розподіл як прибутку, так і ресурсів. Державні витрати

прибувають з державних закупок і трансфертних платежів.

Державні закупки являють собою, як правило, придбання

суспільних товарів (витрати на оборону, будівництво і утрима-

ння шкіл, автошляхів, наукових центрів і т.д.). Трансфертні

платежі - це виплати, що перерозподіляють податкові

прибутки, отримані від всіх платників податків, певним

верствам населення у вигляді допомоги по безробіттю, виплат в

зв'язку з інвалідністю і т.д. Треба зазначити, що державні

закупки вносять внесок в національний прибуток і без-

посередньо використовують ресурси, в той час як трансфери

не використовують ресурси і не пов'язані з виробництвом.

Державні закупки приводять до перерозподілу ресурсів від

приватного до суспільного споживання товарів. Вони дають

можливість громадянам користуватися суспільними

товарами. Трансфертні платежі мають інше значе-

ння: вони змінюють структуру виробництва товарів

індивідуального споживання. Суми, взяті у вигляді податків в

одних верств населення, виплачуються іншим. Однак ті, кому

призначаються трансфери, тратять ці гроші на інші товари,

чим і досягається зміна структури споживання.

3.2 Оподаткування.

Іншим важливим інструментом державної політики явля-

ється  оподаткування Податки - основне джерело

бюджетних коштів. У державах з ринковою економікою

стягуються різні види податків. Одні з них носять видимий

характер, наприклад прибутковий податок, інші не так

очевидні, оскільки накладаються на виробників сировинних

ресурсів і впливають на домашні господарства непрямим

шляхом у вигляді більших цін на товари. Податки

охоплюють як домашні господарства, так і фірми. У вигляді

податків до бюджету попадають значні суми (наприклад в

США біля 30 процентів всієї вартості, що проводяться

товарів і послуг).

Одна з основних проблем - справедливість розподілу

податкового тягаря. Існує три основні системи, що грунтуються

на понятті  прогресивності  оподаткування - відношення

суми, що стягується у вигляді податку з прибутку конкретного

працівника до величини цього прибутку.

- пропорційний податок (сума податку пропорційна при-

бутку працівника);

взимається тим нижче, ніж вище прибуток працівника);

вище за прибуток, тим вище податок).

На мою думку, найбільш справедливим є прогресив-

ний податок, хоча процентне підвищення податку

не повинне бути значним, щоб не ослаблювати стимули до

праці, а отже - до великих заробітків. Як правило, прибут-

ковий податок побудований саме за цим принципом. Однак

податки з продажу і акцизні податки є фактично регресив-

ними, оскільки вони в більшості випадків перекладаються на

споживачів, в прибутку яких одна і та ж сума займає різну

частку.

Мета держави - зібрати податки таким чином, щоб

забезпечити потреби бюджету і одночасно не викликати

невдоволення платників податків. При дуже високих

податкових ставках починається масове ухилення від сплати

податків. На сучасному етапі в Україні відбувається саме

така ситуація. Державі не вистачає коштів, вона підвищує

податки, підприємці все частіше ухиляються від їх сплати,

отже, в бюджет йде все менше коштів. Держава знову

підвищує податки. Виходить замкнуте коло. Я вважаю, що в

даній ситуації резонно знизити податки. Це зменшить стимули

до несплати, зробить  чесне  підприємництво більш

прибутковим, приведе до значних прибутків держави і знизить

рівень криміналізації бізнесу.

3.3 Державне регулювання.

 Державне регулювання  покликане координувати

економічні процеси і пов'язувати приватні і суспільні ін-

тереси. Воно здійснюється в законодавчій, податковій, кре-

дитній і субвенціонній формах. Законодавча форма регулю-

вання регламентує діяльність підприємців. Прикладом

можуть служити антимонопольні закони. Податкова і

кредитна форми регулювання передбачають використання

податків і кредитів для впливу на національний обсяг

виробництва.

Змінюючи податкові ставки і пільги, уряд впливає

на звуження або розширення виробництва. При зміні умов

кредитування держава впливає на зменшення або

збільшення обсягу виробництва.

Субвенціонна форма регулювання передбачає нада-

ння державних субсидій або податкових пільг окремим

галузям або підприємствам. До їх числа звичайно відносять

галузі, що формють загальні умови для формування сус-

пільного капіталу (інфраструктури). На основі субсидій

може виявлятися підтримка і в сфері науки, підготовки

кадрів, і в рішенні соціальних програм. Існують також і

спеціальні, або цільові субсидії, які передбачають

витрачання коштів бюджету за суворо визначеними програмами.

Частка субвенцій в ВНП розвинених країн становить 5-10

процентів. Виділяючи субсидії, знижуючи податкові ставки,

держава тим самим змінює розподіл ресурсів, і галузі, що

субсидуються отримують можливість відшкодовувати витрати,

які неможливо покрити по ринкових цінах.

3.4 Державне підприємництво.

 Державне підприємництво здійснюється в тих

областях, де господарювання суперечить природі

приватних фірм або ж потрібні величезні вкладення коштів і

ризик. Основна відмінність від приватного підприємництва

полягає в тому, що першочергова мета державного

підприємництва складається не в отриманні прибутку, а в

рішенні соціально-економічних задач, таких як забезпечення

необхідних темпів зростання, згладжування циклічних

коливань, підтримка зайнятості, стимулювання науково-

технічного прогресу і т.д. Дана форма регулювання

забезпечує підтримку малорентабельних підприє-

мств і галузей господарства, які життєво важливі для відтво-

рення. Це передусім галузі економічної інфраструк-

тури (енергетика, транспорт, зв'язок). До проблем, що

вирішуються державним підприємництвом, відносяться

також забезпечення населення пільгами в різних областях

соціальної інфраструктури, допомога життєво важливим

науко- і капіталомістким галузям економіки з метою

прискорення науково-технічного прогресу і зміцнення на цій

основі позицій країни в світовому господарстві, проведення

регіональної політики - будівництво в економічно відсталих

районах промислових підприємств, створення робочих місць,

охорона навколишнього середовища шляхом впровадження

безвідходних технологій, будівництва очисних споруд, роз-

виток фундаментальних наукових досліджень, виробництво

товарів, що є, згідно із законом, державною монополією.

Я вважаю, що державне підприємництво повинно

розвиватися  тільки  в тих сферах, де просто немає іншого

виходу.

Справа в тому, що в порівнянні з приватними державні під-

приємства є менш ефективними. Державне підприємс-

тво, нехай навіть наділене самими широкими правами і від-

повідальністю, завжди відстає від приватного в мірі гос-

подарської