напевно присутні як ринкові, так і неринкові мотиви, що йдуть

від держави . Політичні мотиви мінливі, вони

залежать від уряду, розпоряджень міністерств і т.д.

Тому держпідприємства часто опиняються в складній і

невизначеній ситуації , передбачити яку набагато складніше,

ніж ринкову кон'юнктуру. Спрогнозувати вірогідні коливання

попиту і цін набагато легше, ніж передбачити поведінку нового

міністра або же чиновника, рішення якого часто

визначають долю підприємства. За ними можуть стояти

політичні цілі, які не мають ніякого відношення до ринкової

поведінки (прагнення збільшити надходження до бюджету,

бажання зберегти штати і збільшити заробітну плату і т.д.).

Як правило, державні підприємства не готові до ри-

нкового суперництва, оскільки розраховують не тільки на се-

бе, але і на особливе відношення з боку влади (дотації, по-

даткові пільги, гарантії збуту в рамках держзамовлень). У

державних підприємств немає зобов'язань перед

акціонерами, банкрутство їм звичайно не загрожує. Все це

негативно позначається на динаміці витрат і цін, швидкості

освоєння нових технологій, якості організації виробництва і т.д.

Конкуренція в сфері комерційної діяльності недопустима

ще й тому, що приватний сектор втягується в корупцію: че-

рез хабар чиновнику можна добитися більших результатів,

ніж за рахунок зниження витрат.

Якщо економіка обтяжена надмірною кількістю дер-

жавних підприємств, в складне положення попадають їх ро-

бітники. Саме вони стають першою жертвою урядової

політики, направленої на подолання надзвичайних ситуа-

цій. Звичайно робітники в держсекторі, першими відчу-

вають заморожування зарплати. Вино тому хвиля

приватизації, та, що котилася у 80-тих роках по економіках

західних країн не викликала широких протестів з боку

основної маси зайнятих в державному секторі. Люди

розраховували, що, звільнившись від державного тиску, вони

зуміють в повній мірі використати переваги ринкового

господарства, стати співвласниками приватних підприємств.

РОЗДІЛ 4. ПРОБЛЕМИ І ОБМЕЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ВТРУЧАННЯ.

Дерегулювання і приватизація

Очевидно, що сучасна ринкова система немислима без

втручання держави. Однак існує межа, за якою

відбуваються деформації ринкових процесів, падає

ефективність виробництва. Тоді рано чи пізно постає питання

про роздержавлення економіки, позбавлення її від

надмірної державної активності. Існують необхідні обмеження

цьго регулювання. Наприклад, недопустимі будь-які дії

держави, що руйнують ринковий механізм (тотальне

директивне планування, всеохоплюючий адміністративний

контроль за цінами і інше.).

Це не означає, що держава знімає з себе відповідаль-

ність за зростання цін, що не контролюється і повинно

відмовитися від планування. Ринкова система не виключає

планування на рівні підприємств, регіонів і навіть народного

господарства; правда, в останньому випадку воно звичайно є

"м'яким", обмеженим по термінам, масштабам і іншим

параметрам, що виступають вигляді національних цільових

програм. Також потрібно зазначити, що ринок багато в чому є

самостійною системою, і тому впливати на нього слід

тільки непрямими, економічними методами. Однак в ряді

випадків, застосування адміністративних методів не

тільки допустиме, але і необхідне. Не можна сподіватися

тільки на економічні або тільки на адміністративні заходи. З

однієї сторони, елементи адміністрування несе в собі будь-

ким економічний регулятор. Наприклад, грошовий обіг

відчує вплив такого відомого економічного методу, як ставки

по кредитам центрального банку не раніше, ніж буде прийнято

адміністративне рішення. З іншого боку, в кожному

адміністративному регуляторі є щось економічне в

тому значенні, що він непрямо позначається на поведінці

учасників економічного процесу. Вдаючись, скажемо, до

прямого контролю за цінами, держава створює для

виробників особливий економічний режим, змушує їх

переглядати виробничі програми, шукати нові джерела

фінансування інвестицій і т.д.

Серед методів державного регулювання не існує

абсолютно непридатних і абсолютно неефективних.

Вони потрібні всі, і питання лише в тому, щоб визначити для

кожного ту ситуацію, де його застосування є найбільш

доцільним. Господарські втрати починаються тоді, коли

влада виходить за межі розумного, віддаючи надмірну

перевагу або економічним, або адміністративним методам.

Не можна забувати і про те, що самими економічними регу-

ляторами потрібно користуватися дуже обережно, не

ослаблюючи і не замінюючи ринкові стимули. Якщо держава

ігнорує цю вимогу, запускає регулювальників, не думаючи, як

їх дія відіб'ється на механізмі ринку, останній починає давати

збої. Адже грошова або податкова політика за силою дії

на економіку порівнянна з централізованим плануванням.

Треба мати на увазі, що серед економічних

регуляторів немає жодного ідеального. Будь-який з них,

приносячи позитивний ефект в одній сфері економіки,

неодмінно дає негативні наслідки в інших. Тут нічого не

можна змінити. Держава, що використовує економічні

інструменти регулювання, зобов'язана їх контролювати і

своєчасно зупиняти. Наприклад, держава прагне приборкувати

інфляцію, обмежуючи приріст грошової маси. З точки зору

боротьби з інфляцією ця міра ефективна, однак вона

приводить до дорожчання центрального і банківського кредиту.

А якщо процентні ставки ростуть, стає все важче

фінансувати інвестиції, починається гальмування еконо-

мічного розвитку. Саме так ситуація розвивається в Україні.

Втручання держави в економіку вимагає досить

великих витрат. Вони включають в себе як прямі витрати (під-

готовка законодавчих актів і контроль за їх виконанням),

так і непрямі (з боку фірм, які повинні виконувати

державні інструкції і звітності). Крім того, вважається,

що державні регламентації знижують стимул до но-

вовведеннь, до входження нових конкурентів в галузь,

оскільки для цього потрібний дозвіл відповідної комісії.

За оцінками американських фахівців, державний

вплив на економічне життя приводить до падіння темпів

зростання приблизно на 0,4% в рік .

Внаслідок певної недосконалості державне втруча-

ння іноді спричиняє за собою втрати. У зв'язку з цим в

останні роки загострився питання про  дерегулювання

економіки і про приватизацію. Дерегулювання передбачає

зняття законодавчих актів, які стримують входження

потенційних конкурентів на ринок, встановлюють ціни на певні

товари і послуги. Наприклад, в США в 80-ті роки

дерегулювання змінило вантажний автотранспорт,

залізничний і повітряний види транспорту. Внаслідок

знизилися ціни і поліпшилося обслуговування пасажирів.

Американському суспільству дерегулювання вантаж-

них перевезень, повітряного і залізничного транспорту при-

несло вигоду, що оцінюється відповідно в 39-63 млрд. дол.,

15 млрд. дол. і 9-15 млрд. дол. в рік (Economic Report of the

President, Wash., 1989. Р. 188).

Приватизація - продаж державних підприємств приват-

ним особам або організаціям - направлена на підвищення

господарської раціональності. Вона викликана тим, що

державні підприємства виявляються збитковими і

неефективними. Західні економісти підкреслюють, що

державний сектор не дає такого