Отже, в різних системах грошового обігу існувало, змінюючи один одного, кілька типів загального грошового еквівалента: товарний (товарні гроші), валовий (металеві гроші), карбований (монетні гроші), емісійний (символічні гроші), депозитно-елекронний (банківські депозити, “електронні гроші”, кредитні картки).

Водночас, в сучасній економіці знаходиться в обігу велика різноманітність грошових засобів, що породжує проблему виміру грошової маси.

Засіб обігу – це функція грошей, в якій вони виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Маса грошей, що функціонує у сфері обігу, визначається за формулою:

М = ? PiQi / V,

де ? PiQi - сума цін товарів на послуги,

V – швидкість обороту грошей.

Кількість грошей, необхідних для обігу змінюється прямо пропорційно сумі цін товарів та послуг, що реалізуються, й обернено пропорційно швидкості обороту грошей. Це загальний закон грошового обігу.

Швидкість обігу грошей визначається інтенсивністю тих економічних процесів, які він обслуговує: змінами обсягу, структур та ефективності суспільного виробництва, величини і швидкості товарних потоків на стадії обміну; розвитком ринкових зв’язків між суб’єктами процесу відтворення; збалансованістю ринку та інше. Чим глибший поділ суспільної праці, вища її продуктивність, тим частіше і більше кожний виробник буде «викидати» товарів у сферу обігу, частіше продаватиме й купуватиме їх, прискорюючи обіг грошей. Але для цього потрібна належна збалансованість попиту і пропозиції на ринку, висока організованість ринкових відносин, коли виробник знає свого покупця ще до виходу з товаром на ринок. Велику роль тут відіграє розвиток маркетингу, що забезпечує максимальне прискорення товарних метаморфоз, а отже, й обігу грошей.

Підвищення ефективності суспільного виробництва скорочує період нагромадження вартості для цілей відтворення, прискорюючи повернення в обіг грошей, що обслуговують цілі нагромадження в межах окремих індивідуальних капіталів. Величезну роль у подоланні стримуючого впливу грошових нагромаджень на обіг грошей відіграє розвиток кредитних відносин і банківської системи. Завдяки йому навіть незначні за обсягом нагромадження грошей знову надходять у сферу обігу, прискорюючи свій рух у межах обороту всього суспільного капіталу.

Монетарна теорія твердить, що швидкість грошового обігу є змінною величиною. Проте за умови розбалансованості економіки, коли грошовий попит випереджає товарну пропозицію прискорення грошового обігу стає додатковим інфляційним чинником.

Уповільнення грошового обігу розширює місткість його сфери, що позитивно впливає на його стан навіть за незмінного обсягу товарообігу. Тому заходи щодо сповільнення грошового обігу завжди є складовою антиінфляційних програм. Проте слід зауважити, що зміна швидкості грошового обігу не є прямим і повним відображенням зміни рівня економічної активності.

Уразі сповільнення обіг грошей відбувається лише до певної межі, поки суб’єкти ринку не відчують загрози знецінення грошей. За цією межею починають діяти чинники, що прискорюють обіг грошей.

Швидкість обігу грошей прискорюється, коли економічні агенти очікують зростання альтернативної вартості утримання грошових активів у національній валюті, наприклад, коли вони очікують підвищення номінальних процентних ставок, або рівня інфляції, або зростання обмінного курсу. На перший погляд, збільшення швидкості має призводити до підвищення рівня інфляції так само, як це відбувається внаслідок зростання грошової пропозиції. Справді, прискорення обігу грошей вказує на зниження попиту на гроші.

Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової економіки. Це обумовлюється тим, що вони опосередковують усі економічні відносини людей з приводу купівлі-продажу результатів їхньої діяльності. Свої функції гроші виконують у результаті безпосереднього руху в сфері обігу.

Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи.

2.2 Поняття, і історичний розвиток грошових систем.

Грошова система - це форма організації грошового обігу, яка історично склалась в країні і закріплена законодавчими актами.

В світі існують різні системи грошового обігу, вони визначаються специфікою економіки кожної країни. Проте розвиток грошових систем підпорядкований і певним загальним закономірностям, що проявляється у майже синхронній зміні національних грошових систем у процесі їх еволюції. Це підкріплюється і відповідними міжнародними угодами.

Сучасна грошова система є результатом багатовікового процесу розвитку товарного виробництва. Відомо три типи загальних еквівалентів: товарний, металево-чеканний та емісійний (вексельно-депозитний). Тобто спочатку грішми були товари (товаро-гроші) – худоба, зерно, хутро, прикраси. Згодом в якості грошей стали виступати благородні метали (золото, срібло). Основним видом грошей цього періоду були монети. І, нарешті, виникають кредитні гроші в формі паперових грошей (казначейські білети, банкноти ) – банківських розрахунків, чеків, кредитних карток, електронних грошей. Відповідно до цього формувалися грошові системи. Двом останнім типам загальних еквівалентів (металево-чеканному й емісійному) відповідають і два види грошових систем: металева і кредитно-грошова.

Розквіт металевого грошового обігу припадає на епоху “золотого стандарту”, тобто період золотого монометалізму, який найбільшого розвитку набув у 20-ті рр. ХІХ ст. в Англії й у 70-ті рр. став міжнародним. Золотий монометалізм проіснував у національному грошовому обігу до 30-х, а в міжнародному – до 70-х рр. ХХ ст., поступившись місцем нерозмінним на золото кредитно-паперовим грошам.

В процесі зміни типів грошових систем золото втратило більшість грошових функцій, воно демонетизувалось. За приблизними оцінками у Стародавні і Середні віки (до 1600 р.) на різні виплати було видобуто 13,3 тис. т. золота , а з 1600 по 1990