Зовнішньоекономічна діяльність та її роль у розвитку національної економіки

1.1. Характеристика причин та передумови розвитку зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічні зв'язки – це комплексна система різнобічних форм міжнародного співробітництва держав та їх суб'єктів у різних галузях економіки.

Основні причини розвитку ЗЕЗ:

нерівномірність економічного розвитку різних країн світу;

відмінності в сировинних ресурсах;

відмінності в людських ресурсах;

нерівномірність розміщення фінансових ресурсів;

характер політичних відносин;

різний рівень науково-технічного розвитку;

специфіка географічного положення, природних і кліматичних умов.

Зовнішньоекономічні зв'язки можна класифікувати за двома ознаками:

Залежно від напрямку товаропотоку ЗЕЗ класифікуються на:

експортні, коли товари вивозяться із країни,

імпортні — при ввезенні товарів до країни

транзитні, тобто товаропотік іде через країну до інших держав.

За структурною ознакою ЗЕЗ поділяються на кілька груп:

зовнішньоторговельні,

фінансові,

виробничі,

інвестиційні.

За об'єктами зовнішньоторговельних операцій:

на товарні операції,

надання послуг у сфері зовнішньоекономічної діяльності (інжиніринг, страхування);

операції з інтелектуальною власністю (франчайзинг, торгівля «ноу-хау», консалтинг).

1.2. Суть та особливості зовнішньоекономічної політики країни

Процес ефективного функціонування будь-якої економічної системи залежить від багатьох чинників, але основними є такі:

вибір оптимальної моделі господарювання;

визначення головних рушійних сил, які стимулюють рух у певному напрямку;

відпрацювання механізму реалізації даного вибору.

Всі ці питання вирішуються при формуванні економічної політики держави.

Однією з основних складових економічної політики є зовнішньоекономічна політика.

Зовнішньоекономічна політика — це сукупність цілеспрямованих державних заходів щодо реалізації економічного потенціалу країни на зовнішньому ринку та задоволення власних потреб за рахунок товарів і послуг іноземного виробника.

Централізовано-планова модель господарювання передбачала досить жорстку ієрархічну систему регулювання економікою, тому основним постулатом, на якому базувалась зовнішньоекономічна політика, була монополія держави на проведення будь-яких операцій у сфері міжнародних економічних відносин. Тобто тільки держава могла наділити певні органи правом дієздатності на зовнішньому ринку.

Ринкова модель передбачає зовсім іншу побудову системи господарювання. У даній моделі для суб'єктів господарювання немає принципової різниці, на якому ринку працювати — внутрішньому чи зовнішньому, головне — реалізація економічних інтересів згідно з існуючим правовим полем.

Основні складові зовнішньоекономічної політики держави:

S Зовнішньоторговельна політика;

S Валютна політика;

S Політика у сфері стимулювання іноземних інвестицій;

S Митно-тарифна політика.

Зовнішньоторговельна політика — це державна політика, яка впливає на зовнішню торгівлю через податки, субсидії, прямі обмеження експортних та імпортних операцій. Об'єктом регулювання зовнішньоторговельної політики є товаропотоки між країнами. Залежно від спрямованості товаропотоків розрізняють експортну та імпортну політику держави.

Експортна політика держави спрямована на реалізацію на зовнішніх ринках товарів, стосовно яких країна має порівняльні переваги, стимулювання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, підвищення серійності (масштабності) вітчизняного виробництва конкурентоспроможної продукції з метою розширення її вивозу на зовнішні ринки, тобто експортна політика спрямована на реалізацію економічного потенціалу країни на зовнішніх ринках.

Експортний потенціал - певний обсяг товарів та послуг, які національна економіка в змозі виробити й реалізувати за межами своїх кордонів без збитків для себе і з максимальним прибутком.

Вибираючи експортно-орієнтовану модель економічного розвитку, країна використовує зовнішні світові ринки як додатковий фактор економічного зростання.

Імпортна політика, як правило, спрямована на регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції та задоволення власних потреб за рахунок товарів іноземного виробництва.

Основними напрямами імпортної політики є обґрунтована політика імпортозаміщення та відповідні протекційні заходи стосовно товарів іноземного виробництва. При цьому основними інструментами регулювання імпорту є досить жорстка митно-тарифна система та застосування нетарифних бар'єрів.

Валютна політика — це сукупність дій держави з метою підтримання економічної стабільності і створення основних засад розвитку міжнародних економічних відносин за рахунок впливу на валютний курс і на валютні відносини. Основними складовими валютної політики є дисконтна та девізна політика держави.

Дисконтна політика - система економічних та організаційних заходів, які використовуються при застосуванні дисконтної ставки (відсотка) при регулюванні інвестицій та збалансуванні платіжних зобов'язань. Дана політика орієнтована передусім на коригування валютного курсу з метою регулювання грошового потоку, динаміки і рівня цін, обсягу грошової маси та міграцію короткотермінових активів.

Основою механізму девізної політики є застосування валютної інтервенції та валютних обмежень на покупку та продаж валюти з метою збереження стабільності валютного курсу.

Валютна інтервенція — це цільова операція Національного банку України з купівлі-продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти певними рамками його підвищення або зниження. Валютні обмеження є системою економічних, правових, організаційних засобів, що регламентують операції з національною й іноземною валютою, золотом.

Політика у сфері стимулювання іноземних інвестицій — це комплекс заходів держави для залучення й використання іноземних інвестицій і території країни та регулювання вивозу інвестиції за кордон. Зазначена політика передбачає реалізацію таких цілей:

Митно-тарифна політика - комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного суверенітету країни, охорони державних кордонів, реалізації зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин.

Основними цілями цієї політики є:

За допомогою митно-тарифних регуляторів держава коригує:

товаропотік і географічну структуру експорту та імпорту з урахуванням довготермінових цілей розвитку країни,

забезпечення макроекономічної стабільності,

підтримання платіжного балансу,

підтримання стабільного курсу національної валюти та ін.;

але основними завданнями митно-тарифної політики є:

- створення оптимальних умов