Поряд з девальвацією та ревальвацією, що є досить жорсткими, по суті, «хірургічними» засобами державного втручання у сферу валютних відносин, широко використовуються й інші інструменти валютної політики. Одним із найдієвіших із них виступає валютна інтервенція.
Активно вживаний у світовій практиці механізм валютної інтервенції, санкціонований МВФ як норма міждержавних валютних відносин, пов'язаний з операціями купівлі та продажу власної валюти чи конкурентної валюти своєї країни. Такі операції впливають на співвідношення на валютному ринку попиту та пропозиції певної грошової одиниці і викликають кореляцію її обмінного курсу.
Валютна інтервенція може здійснюватися:
за рахунок використання власних резервів валюти;
з допомогою своп-угоди - договору з певною країною з приводу отримання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідній для проведення валютної інтервенції;
за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті.
Корекція облікових ставок Національного банку.
Досить поширеним засобом впливу на курсові співвідношення є відповідна корекція облікових ставок Національного банку, підвищення яких веде до зростання (завдяки підвищенню попиту) курсів валюти, а скорочення - до зниження цього курсу.
Валютні обмеження. Розглянуті інструменти валютної політики є засобом економічного впливу держави на динаміку курсового співвідношення власної валюти. Поряд з цим у практиці валютних відносин активно застосовуються методи прямого втручання в механізм формування обмінних курсів. Йдеться про валютні обмеження, що становлять собою систему нормативних правил, які регламентують права громадян і юридичних суб'єктів ринку відносно обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснення інших валютних операцій.
Валютні обмеження можуть використовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блокуванні валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами, котрі їдуть у туристичні подорожі, тощо.
Механізм регулювання платіжного балансу. Засобом впливу на валютні курси служать також складові механізму регулювання платіжного балансу країни: експортні субсидії, митні тарифи, податкові пільги, страхування від втрат, спричинених коливаннями валютних співвідношень, та ін.
Конвертоваиість валют. У системі валютного регулювання особливе місце займає цілий комплекс заходів щодо забезпечення конвертованості валют.
Конвертованість - здатність вільного обміну національної грошової одиниці на інші валюти. Вона передбачає можливість купівлі та продажу іноземної валюти за національну.
Види конвертованості:
повна і часткова конвертованість;
зовнішня та внутрішня конвертованість.
При режимі повної конвертованості всі юридичні і фізичні вітчизняні та зарубіжні особи, котрі володіють певною сумою грошей даної країни, мають змогу вільно (без обмежень) використовувати ці гроші на будь-які цілі: вільно здійснювати як поточні, так і інвестиційні валютні операції за всіма видами операцій платіжного балансу.
При частковій конвертованості на операції купівлі та продажу застосовуються певні обмеження. Згідно з вимогами МВФ, вказані обмеження не повинні стосуватися платежів із поточних міжнародних операцій. До таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої торгівлі, короткострокові банківські операції, платежі на погашення позик і процентів, переведення прибутків з інвестицій, грошові перекази некомерційного характеру. У зв'язку з тим, що здійснення названих операцій є характерною ознакою конвертованості, їх обмеження відповідно до вимог Статуту МВФ не допускаються.
При зовнішній конвертованості повна свобода валютних операцій для здійснення розрахунків із закордоном надається тільки іноземним (фізичним та юридичним) особам, які можуть вільно обмінювати .зароблену у певній країні валюту на будь-яку іншу іноземну, здійснювати перекази цієї валюти за кордон.
При внутрішній конвертованості право обмінних операцій національних грошових одиниць на іноземну валюту мають тільки фізичні та юридичні особи цієї країни.
Сучасний валютний ринок - це інституційно регульований ринок. Валютне регулювання здійснюється на двох рівнях:
міжнародному - через систему міжнародних валютних організацій, союзів і угод, що діють на міждержавній і транснаціональній основі та служать засобом реалізації взаємного інтересу контрагентів і забезпечення конструктивної конкуренції;
національному - шляхом використання таких інструментів валютного регулювання, як девальвація та ревальвація, валютна інтервенція, валютні обмеження, механізм регулювання платіжного балансу країни, а також через політику підтримки конвертованості національної валюти.
Третім учасником валютного регулювання є сам ринок. Саме його здатність до саморегулювання дає змогу вживати всіх тих заходів щодо валютного регулювання, які здійснюються на міжнародному та національному ринках.