Розвиток місцевого оподаткування в Росії і на українських землях, які входили до її складу нерозривно пов'язаний із формуванням перших органів місцевого самоврядування земств. Поняття земських повинностей, як суто місцевих податків, формувалося поступово. До початку ХІХ ст. земські повинності справлялись в значній своїй частині без встановлених правил, розподіл їх здійснювався довільно, на розсуд місцевих властей.

Для того, що би покласти край такому безладу імператор Олександр І доручив Сенату зібрати точні дані про земські повинності і встановити єдине та загальне положення по їх справлянню. Першим законодавчим актом в Росії, який визначав порядок місцевого оподаткування став Указ 1.05.1805 р. і розроблене на його основі Попереднє Положення про земські повинності, яким запроваджувався поділ всіх повинностей на щорічні та тимчасові. Крім того, було проведено розмежування обов'язкових земських повинностей і добровільних внесків дворянства (складок).
В послідуючі роки (1808 р., 1816 р.) система земських повинностей зазнала деяких змін, вони стосувалися порядку справляння грошових і натуральних повинностей, був здійснений їх поділ на загальні і часткові (а точніше: обов'язкові і необов'язкові, що відповідало розповсюдженому на той час погляду на завдання держави і місцевих союзів).
В ХІХ ст. в Росії існували натуральні земські повинності, які справлялися не грошима, а шляхом особистої праці згідно встановленої черговості і визначених завдань. Головними натуральними повинностями були підводна та дорожня. Відбування натуральних повинностей враховувалося при сплаті місцевих податків. Такі повинності накладалися на селян та міщан, а почесні громадяни та купці звільнялися від несення натуральних повинностей.

В 1851 р. в Росії видаються нові правила про земські повинності, якими вони були поділені на дві групи: 1) загальні або державні, спрямовані на задоволення спільних потреб для всіх територій імперії і 2)місцеві на користь однієї губернії або області чи групи областей або губерній.
Скасування кріпатства вимагало перегляду складу земських повинностей і їхнього розповсюдження на селян. У 1864 р. разом із проведенням земської реформи відбулося впорядкування місцевого оподаткування. Перш за все, у складі земських повинностей були залишені суто місцеві, які не входили до загальної державної системи фінансів і не підпорядковувалися загальному фінансовому управлінню.
Тимчасовими правилами 1864 р. значно збільшувався перелік земських повинностей, визначалося коло обов'язкових і необов'язкових. До обов’язкових земських повинностей віднесли ті, які раніше рахувалися в складі губернських: утримання закладів, що управляли селянськими справами; утримання мирових суддів та приміщень для перебування ув'язнених; деякі видатки по виконанню військової повинності; видача квартирних грошей визначеним категоріям чиновників; міри проти чуми рогатої худоби та деякі інші.

Одночасно було розширено коло губернських повинностей, серед яких значний розвиток одержали видатки по утриманню медичних закладів, органів опіки. В західних губерніях Російської імперії існували особливі земські повинності: поземельний збір на користь духовенства, тимчасові збори для благоустрою приміщень для православних сільських приходів. Земствам були надані широкі права в питаннях встановлення розмірів земських повинностей та форм їхнього справляння, проведення розкладки платежів. Після Жовтневої революції 1917 р. земське самоуправління було ліквідовано, на зміну земствам прийшли місцеві ради. В середині 1918 р. розробляються Тимчасові правила по регулюванню земського обкладання, які характеризувалися надзвичайною спрощеністю, яка була спричинена обмеженими технічними можливостями місцевого фіскального апарату. Запроваджувалися лише збори: поголовний, з худоби, з житлових приміщень поза містами.

Пізніше була запропонована більш деталізована програма організації місцевих фінансів і в т.ч. місцевого оподаткування; в грудні 1918 р. виходять нормативні документи, згідно яких вводилась значно більша кількість місцевих податків та зборів: 9 видів у сільській місцевості і 15 видів у містах.

Тимчасовим Положенням про місцеві фінанси 1923 р. перелік місцевих податків та зборів був уточнений і включав 5 видів надбавок до державних податків та 20 самостійних місцевих податків та зборів. У 1926 р. приймається нове Положення про місцеві фінанси, яке передбачало всього 4 види місцевих податків та зборів, проте союзним республікам надавалося право запроваджувати додатково місцеві податки не передбачені загальносоюзним законодавством. Так, в УРСР перелік таких місцевих податків та зборів на той час охоплював 14 видів.
Початок 30х років відзначився посиленням централізованих засад в управлінні їною, що спричинило послаблення місцевих фінансів. Податковою реформою 1930-1932 р.р. були скасовані множинні дріб'язкові, головним чином, місцеві податки і збори та встановлені нові загальнодержавні податки; перелік місцевих податків та зборів скоротився до двох земельної ренти та податку з будов. У 1942 р. до їх складу були додатково включені разовий збір на колгоспних ринках та збір
3 власників транспортних засобів.

Перелік місцевих податків та зборів обмежений вказаними
4 видами лишався незмінним протягом тривалого часу до початку 80х років. У 1981 р. були встановлені 3 види місцевих податків: з власників будов, з власників транспортних засобів та земельний податок. В Україні додатково, окрім зазначених, був