Отже, реалізація закону розподілу за кількістю та якістю праці - явище позитивне, але, на жаль, у наших умовах поки що нездійсненне. По-перше, держава не може забезпечити всім працівникам такі умови, такі робочі місця, де кожний якнайповніше виявив би свої здібності. Для цього у нас ще низька технічна оснащеність виробництва, недостатній освітній і кваліфікаційний рівні працівників. Тому й принцип "від кожного - за здібностями" нереальний.

По-друге, розподіл за працею передбачає одночасне врахування як затрат праці, так і її результатів. Можна врахувати в оплаті праці відпрацьований час, виконання норм виробітку, кваліфікацію тощо, але затрати праці, що відповідають суспільним вимогам, визначає лише ринок. Він може не прийняти продукт (низька якість, застарілий асортимент, перевиробництво), може визнати рівень індивідуальних затрат праці нераціональним, високим чи, навпаки, низьким порівняно із суспільною (ринковою) оцінкою. Отже, навіть рівні затрати праці на різних підприємствах мають неоднакову віддачу внаслідок ринкової реалізації. Тому підприємства реалізуючи принцип "кожному - за працею", повинні виходити із ринкової оцінки своєї діяльності. Оскільки ж у нашій країні ринкові товарні відносини деформовані, спотворені, то за їх допомогою не можна визначити трудовий внесок кожного. Розподіл за працею фактично втратив свою об'єктивну основу - працю, внаслідок чого набув суб'єктивного характеру. Це, в свою чергу, послугувало стимулятором розгортання інфляції.

На нашу думку, дорогу волюнтаристській практиці розподілу відкрило необґрунтоване ігнорування за умов командно-адміністративної системи вартості товару робоча сила як об'єктивного елемента в формуванні оплати праці. Саме цей елемент має бути врахований при розрахунках прожиткового мінімуму, мінімального споживчого бюджету. Суб'єктивний підхід до визначення цих показників не давав можливості відтворювати робочу силу на належному рівні, що саме по собі вже означає наявність у країні відносин експлуатації. Всі ці деформації має усунути економічна реформа, передавши функції суб'єкта розподілу з рук апарату в руки трудових колективів. Держава як регулюючий і координуючий центр повинна контролювати прожитковий мінімум і, здійснюючи перерозподіл доходів, бути гарантом соціальної захищеності трудящих.

Розподіл доходів - це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

Об'єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість складається з необхідного продукту, який використовується для задоволення потреб безпосередньо виробників, і додаткового продукту для задоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб (розширення виробництва, соціальної та духовної сфери, створення резервів).

Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою і підприємством будь-якої форми власності. Об'єктом такого розподілу є прибуток - різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю.

Прибуток підприємства розподіляється на дві частини: одна йде в розпорядження держави, друга - залишається в розпорядженні підприємства. Це особлива форма розподілу, від якої залежить існування держави, фінансування загальнодержавних програм розвитку народного господарства, соціально-культурних заходів, утримання державного апарату, забезпечення оборони країни. Разом з тим в результаті розподілу доходів підприємство повинно мати умови для відповідної господарсько-фінансової діяльності.

Підприємство сплачує державі податок на прибуток до державного бюджету. Світова практика господарювання в умовах ринкових відносин має в основному однаковий принцип розподілу прибутку у вигляді податку. Розмір останнього залежить тільки від розміру прибутку і має для всіх однакову міру вилучення (певна частка з прибутку).

Важливе значення має установлення пропорції розподілу прибутку між державою і підприємством. Якщо вилучається надмірна частка прибутку, то підприємство втрачає стимули для розвитку виробництва, не має можливості для поліпшення соціальних умов життя людей. По суті, підривається основна ланка народного господарства, від якої залежить доля розвитку всього суспільства.

Водночас, якщо держава не матиме достатніх коштів, то це негативно відбиватиметься на науково-технічному і економічному прогресі всього суспільства. Розвиток фундаментальних наук, нових напрямів технічного прогресу, розв'язання ряду глобальних проблем можливі тільки за умови участі держави та її централізованих фондів.

Отже, важливим принципом розподілу доходу є встановлення оптимального співвідношення, яке створювало б сприятливі умови для поєднання економічних інтересів суспільства і підприємств.

Сукупний суспільний продукт у натуральній формі складається із засобів виробництва (засобів і предметів праці) та життєвих засобів. Засоби виробництва спрямовуються на виробниче, а життєві засоби - на особисте споживання.

Важливе значення має розподіл фонду життєвих засобів. Він охоплює, як правило, основну частку всього продукту, яка утворюється на основі необхідного і частини додаткового продукту. За своїм матеріально-речовим складом фонд життєвих засобів - це сукупність предметів споживання і послуг, який об'єктивно необхідний для задоволення особистих потреб людини, забезпечує відтворення і розвиток її здатності до праці, утримання непрацездатних членів сім'ї.

Коли йдеться про розподіл необхідного продукту, то цей процес іноді вважають тотожним процесу розподілу фонду життєвих засобів. Проте фонд життєвих засобів і необхідний продукт - це не тотожні поняття, а отже, не синоніми.

У системі суспільного відтворення необхідний продукт формується у процесі виробництва, проходить через фази розподілу, обміну і споживання. Головним функціональним призначенням необхідного продукту є відтворення робочої сили. Лише на фазі споживання необхідний продукт