Разом із тим адміністративний устрій України є подібним до адміністративного устрою Чехії (до регіональної реформи 2001р.) та Болгарії. Система складається із центральної влади, регіональних органів влади (регіональних державних адміністрацій) та місцевих органів влади, (регіональних державних адмістрацій) та місцевих органів влади (міст, районів та сільських поселень). На відміну від Росії, керівників регіонів в Україні призначає центральна влада (Президент). При цьому мери міст обираються.

У звіті Standard & Poor's зазначається, що українські регіональні та місцеві органи влади в цілому не мають гнучкості доходів. Істотний негативний вплив на їхню кредитоспроможність справляє постійна зміна принципів системи розподілу податків. Доходи місцевих органів влади складаються з податків, які розподіляються між ними та центральною владою; місцевих податків; неподаткових та між бюджетних доходів. Відсутність гнучкості доходів можна пояснити тим, що всі основні податки встановлює, збирає та розподіляє держава. Позитивними чинниками, є прийняття Бюджетного кодексу, який дозволяє регіональним та місцевим органам здійснювати зовнішні запозичення, та розробка Податкового кодексу, що поетапно приймається з 2006р.

Сьогодні податками, які розподіляються між регіональними та місцевими органами влади і центральною владою, є: податок на прибуток фізичних осіб (лише Київ та Севастополь отримують за цим податком 100% надходжень, які збираються на їх території), податок на прибуток, податок на малий та середній бізнес,

транспортний податок, земельний податок, податок на природні ресурси та деякі інші.

До місцевих податків належать; податок на рекламу, муніципальний податок, готельний податок, податок на ринки та ін. Частка місцевих податків у загальному обсязі доходів є дуже малою. Наприклад, у Києві вона становить менше ніж 2% . Неподаткові доходи (штрафи, адміністративні збори, процентні доходи) у столиці становлять менше 5% загальних доходів, а в інших регіонах ще менше.

Збільшення доходів регіонів можна очікувати від продажу муніципальної власності та землі, які перебувають у власності регіональних та місцевих органів влади. Поряд із цим регіони отримують між бюджетні перерахування від держави у вигляді субсидій загального призначення та цільових субсидій (на виконання державних програм, на соціальні платежі тощо).

Слід зазначити, що основні витрати місцевих органів влади пов'язані з фінансуванням житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, освіти місцевого призначення та управління. Місцеві бюджети поділяються на загальні та спеціальні фонди, кожний з яких має певні джерела доходів та напрями витрат. За рішенням місцевих рад кошти можуть передаватись з одного фонду в інший. Держава здійснює жорсткий контроль за місцевими бюджетами та встановлює обмеження щодо бюджетної та боргової політики регіонів. При цьому всі рівні влади можуть здійснювати короткострокові запозичення для підтримання ліквідності. Довгострокові запозичення можуть здійснювати тільки міста.

Зовнішні запозичення були дозволені у 2006 р. з введенням в дію Бюджетного кодексу. Але їх можуть здійснювати тільки міста з населенням більш ніж 800 тис. і за згодою Міністерства фінансів. Максимальний рівень

боpry щорічно встановлюється у законі про Державний бюджет.

Загальний борг держави і регіональних та місцевих органів влади не має перевищувати 60% ВВП країни. Процентні платежі за запозиченнями не мають перевищувати 10% доходів загального бюджету. У випадку дефолту регіональним та місцевим органам влади забороняється здійснювати запозичення упродовж наступних п'яти років.

Міністерство фінансів та Державне казначейство можуть призупиняти

фінансування регіональних та місцевих органів влади, якщо воно суперечить бюджетному законодавству. До порушень належать; неповнота бюджетної звітності, нецільове використання коштів, порушення принципів обліку та внутрішнього контролю. Крім того, встановлюється персональна відповідальність державних службовців за бюджетні рішення.

Standard & Poor's здійснює моніторинг ефективності цих заходів. Проте більшість із них були запроваджені лише у 2005 р. і ще не мають історії застосування, що не дозволяє робити висновки про їхню ефективність.

В Україні практично відсутня й історія випуску облігацій регіональними місцевими органами влади. Всі спроби емісії муніципальних облігацій виявились невдалими. Наприклад, Одеса випустила облігації на суму $65 млн., однак оголосила дефолт після того, як новий мер відмовився виплачувати борг. При цьому держава не надала допомоги муніципальному емітенту. В результаті починаючи з 2001 р. до 2005р. в Україні не було здійснено жодної емісії муніципальних облігацій.

Покращенню оцінки кредитоспроможності регіонів певною мірою сприяють окремі позики Європейського банку реконструкції та розвитку, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міністерства фінансів, а також короткострокові банківські позики. Але загальний рівень запозичень і досі лишається низьким. Як вже зазначалось, вперше регіональну оцінку від t міжнародного рейтингового агентства Standard & Poor's отримав Київ. Його кредитний рейтинг визначається як В/Негативний. Такий прогноз пояснюється тим, що економіка та фінанси міста й у подальшому будуть щільно пов'язані зі станом економіки країни в цілому. Негативний вплив на рейтинг може справляти відсутність покращення ліквідності на фоні зростаючого боргу та валютних ризиків.

За ступенем диверсифікації економіки та значенням для країни Київ порівнюється зі Стамбулом, Софією та Москвою. Проте ці міста мають стабільний прогноз розвитку.

Отже, фінансові можливості регіональних та місцевих органів влади в Україні значно обмежуються існуючою бюджетною системою та системою обліку, які потребують вдосконалення. Регіонам України вкрай необхідно підвищити

фінансову та операційну прозорість, а також набути досвіду управління боргом.

Як сьогодні можна оцінити рівень інвестиційної привабливості регіонів? Вперше національний Рейтинг інвестиційної привабливості регіонів України було визначено експертами Інституту Реформ у 2000 році. У 2005 році дослідження було проведено за підтримки Фонду Євразія за рахунок коштів, наданих USAID. Результати дослідження складових інвестиційного клімату двадцяти чотирьох областей, АР