По-третє, яким би важливим не було повне забезпечення видатків бюджету надійними доходами, податкова політика не може ігнорувати необхідність забезпечення достатньої платоспроможності юридичних і фізичних осіб. За орієнтир оптимальності доцільно приймати відношення платежів юридичних і фізичних осіб за своїми зобов’язаннями і потребами до наявних у них для цього після сплати податків коштів.

По-четверте, податкова політика має узгоджуватись із загальноекономічною. В умовах переходу економіки України до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку необхідно ширше використовувати досвід інших країн, зокрема США, у наданні інвестиційних пільг.

По-п’яте, слід встановити збалансованість політики податкових і позикових фінансів. За своєю суттю позики фактично є відкладеними на майбутнє податками, або за рахунок зростання податкової бази, або внаслідок підвищення рівня оподаткування. У будь-якому випадку проблеми державного запозичення пов’язані з наявністю реальних джерел для погашення боргу, які наразі в Україні суттєво обмежені, що накладає жорсті обмеження на боргову політику.

Загалом, як засвідчує проведене дослідження, в тій частині податкової системи, яка забезпечує формування доходів бюджету, особливих відмінностей від світових стандартів і надмірного податкового тиску не існує. Ситуація суттєво різниться в частині внесків до фондів соціального страхування. По-перше, саме тут відчутна різниця між податковою системою в Україні і в розвинених країнах і, по-друге, саме ці внески суттєво підвищують рівень оподаткування. Хоча з 2003 р. в Україні розпочалася пенсійна реформа, вона поки що ніяк не впливає на зниження рівня оподаткування у цій сфері, оскільки зберігається як солідарна система пенсійного забезпечення, так і існуючі ставки внесків на соціальне, у т.ч. пенсійне, страхування. У зв’язку з цим, на нашу думку, варто було скоріше визначати не стільки передумови і можливості впровадження державного накопичувального пенсійного страхування, скільки терміни поступової відміни солідарної системи.

Якщо податки виступають інструментом опосередкованого, віддаленого у часі та прямо не детермінованого впливу на соціально-економічні процеси, то видатки бюджету, як засіб безпосередньої дії, здатні впливати на вирішення як довгострокових, так і поточних проблем. За роки незалежності у їх структурі відбулися суттєві зміни, які відображають еволюцію фіскальної політики.

Тенденції структурних змін у видатках бюджету характеризують фіскальну політику української держави з негативного боку.

По-перше, вона носить переважно пасивний характер, про що свідчить суттєве зниження питомої ваги видатків на економічну діяльність.

По-друге, невиправданим є значне підвищення - більше ніж у чотири рази частки управлінських видатків. Подібні структурні зміни в умовах економічної кризи та в період подолання її наслідків є невиправданими.

Відчутне підвищення питомої ваги видатків на соціальний захист населення та на соціальну сферу пов’язане насамперед з необхідністю вирішення вкрай складних проблем у цьому напрямі. На даний час реформування бюджетної сфери в Україні носить несистемний і непослідовний характер. Це не тільки не дозволяє знизити навантаження на бюджет, але і підвищує соціальну напругу у суспільстві, оскільки введення платних послуг не супроводжується відповідним зростанням рівня оплати праці. Настав час переходу на основі накопиченого досвіду до керованого процесу реформ, виділивши ключові проблеми і пріоритетні напрями цих реформ.

У контексті реформування системи видатків бюджету та з метою забезпечення сталого характеру економічного зростання необхідно посилити роль держави в інвестиційному процесі, реформувавши при цьому систему фінансування державних капітальних вкладень.

4.2. Боргова політика української держави та її взаємозв’язок з економічною динамікою

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу. Починаючи з 2004 року Україна має позитивну тенденцію до зниження частки державного прямого боргу у ВВП. Якщо у 2003 році вона становила 29,0% , то у 2007 році скоротилась до 12,3% . Згідно прогнозів Уряду у 2008 році цей показник знизиться до 10,6% ВВП. Існують оптимістичні прогнозні оцінки щодо можливостей України обслуговувати свою зовнішню заборгованість (Таблиця 1). Ці прогнози не враховують чинника зміни кон’юнктури зовнішніх ринків. Підрахунки, проведені навіть на підставі цих прогнозів, свідчать, що у подальшому співвідношення експорту України до її ВВП не буде нижчим від 49 %.

Валовий зовнішній борг України в 2007 р. досяг $84,52 млрд. Це на 55%, або на $30,008 млрд більше, ніж в 2006 році, коли валовий зовнішній борг нашої держави складав $54,286 млрд., тоді він збільшився на 37%, або на $14,667 млрд в порівнянні з 2005 роком. Відзначимо, Закон "Про Державний бюджет України на 2008 рік" передбачає залучення в поточному році 8 млрд. 98 млн. 23 тис. гривень зовнішніх і 7 млрд. 775 млн. 983 тис. гривень внутрішніх позик. Тим часом за підсумками січня 2008 року прямий зовнішній борг України виріс на 0,31% або на $33 млн., склавши $10 624,7 млн. В той же час прямий внутрішній борг за перший місяць року скоротився на 2,13% або на 380 млн. гривень, склавши на 31 січня 17 426,1 млн. гривень ($3 451 млн.). Загальний розмір прямого держборгу на вказану