3.2. Теорії макроекономічної рівноваги кейнсіанців на сучасному етапі

Сучасні кейнсіанці вважають, що економічна теорія потребує оновлення і подальшого розвитку. Як і раніше, приділяється велика увага таким факторам, як інвестиції, інвестиційний попит. Намагаються знайти нові підходи, які розширюють можливості регулювання. Прикладом цього може служити обґрунтування концепції бюджету капіталовкладень, розробка методів його збалансування. Велику увагу дослідників привертає також теорія фінансової нестабільності, яка розглядається як основа для визначення антикризових заходів, регулювання бюджетного дефіциту. Разом з тим, сучасні кейнсіанці шукають засоби ефективного впливу на ринковий механізм, регулювання конкуренції, з’ясовують вплив ринку на динаміку інвестицій, руху безробіття, інвестиційних процесів. Сучасні послідовники Дж. Кейнса наполегливо продовжують пошук шляхів оновлення кейнсіанства. Процес цей складний, неоднозначний, розвивається далеко не гладко, але він дає окремі позитивні результати, які сприяють життєздатності вчення Кейнса.

У свій час на основі вчення Кейнса утворилася течія, представники якої виступали з антимонополістичних позицій

- ліве кейнсіанство. Найбільше поширення воно мало в Англії. Його основу становила впливова група економістів Кембриджського університету, який був цитаделлю кейнсіанства. Очолила ліве кейнсіанство Джоан Робінсон. Прихильниками його були Н. Калдор, П. Сраффа, Дж. Ітуелл, Л. Пазінетті, та ін. Дж. Робінсон однією з перших заявила про кризу ортодоксального кейнсіанства. Відкидаючи неокласичну теорію, ліві кейнсіанці піддали критиці і концепцію ортодоксії. Вони критикували ортодоксальну концепцію за те, що в ній не знайшли відображення і не отримали розв’язання соціальні проблеми (наприклад, нерівність у розподілі доходів), без яких неможливе позитивне вирішення питань функціонування економіки, її регулювання. Дж. Робінсон і її товариші по Кембриджу спробували створити альтернативний варіант « Загальні теорії зайнятості, процента, грошей » Кейнса, поєднавши його короткостроковий аналіз ефективного попиту з довгостроковим аналізом факторів нагромадження капіталу, технологічного прогресу і розподілу продукту. Пріоритет у цьому, безперечно, належить Дж. Робінсон.

Робінсон розвиває теорію, у якій ріст нагромадження капіталу і розподіл взаємопов’язані дією реально існуючих інститутів, які визначають намагання підприємців до нагромадження, з одного боку, і боротьбу робітників за частку продукту в національному доході – з іншого ( « економічна історія являє собою, як відомо, арену конфліктуючих інтересів, які неокласики якраз і не хочуть обговорювати», - писала вона). Іншими словами, вона намагається обійтись не лише без трудової теорії вартості, але і без категорії граничного продукту. Все суспільне виробництво Дж. Робінсон поділяє на два сектори – сектор інвестиційних товарів (1) і сектор предметів споживання (2). Вона виходить з того, що вартість кінцевої продукції кожного підрозділу складається із заробітної плати (W) і квазіренти, яка в свою чергу складається із прибутку та амортизації (Q):

W1+Q1=Y1, (1) W2+Q2= Y2, (2)

Для вияснення закономірностей нагромадження Робінсон припускає ряд обмежуючих умов, зокрема відсутність державного втручання в економіку, наявність лише двох класів – робітників і підприємців, відсутність споживання із доходу, який цілком іде на нагромадження капіталу. Заробітна плата у її системі – незалежна змінна. Це плата за працю, і величина її є результатом тривалого історичного розвитку. Вона має свою кінцеву мету - фізіологічний мінімум, який забезпечує можливість існування й утримання сім’ї. «Але з тих пір процес історичного розвитку, - пише Робінсон, - привів заробітну плату і зайнятість такого рівня, який ми маємо нині». Таким чином, заробітна плата визначається тим, чим вона є на сьогоднішній день. Передбачаючи, що заробітна плата – незалежна змінна, Робінсон робить перший висновок із наведеної рівності: фонд зарплати і зайнятість в 1-му підрозділі визначається величиною квазіренти 2-го підрозділу. Отже, щоб здійснилось інвестування, має працювати виробництво і зайнятість у 1-му підрозділі. Умовою цього буде або зниження реальної зарплати, або відповідний ріст квазіренти 2-го підрозділу (Q2). Такий основний фон, на якому розвиваються взаємозв’язки між нагромадженням, зайнятістю і споживанням.

Щодо процесу нагромадження (або приросту) капіталу, то він залежить від двох умов: по-перше, від величини доходу, яка дорівнює річному виробництву капітальних товарів за вирахуванням зносу (Y1 – R) або загальної суми квазіренти мінус амортизація (Q1 + Q2 – А); по-друге, від намагання підприємця здійснювати інвестиції. Цим двом умовам відповідає рівність норми доходу темпу нагромадження капіталу, звідки виплаває, що «якщо в них немає доходу, підприємці не спроможні нагромаджувати, якщо вони не нагромаджуються, у них немає доходу».

Другій умові Дж. Робінсон надає дуже важливого значення. « Розглянемо випадок, - пише вона, - коли реальна зарплата не дуже перевищує мінімум, необхідний для існування, так що є технічний надлишок, необхідний для нагромадження, робітники не надто організовані і не дуже уважно ставляться до цін, щоб збудувати інфляційну барикаду проти падіння реальної зарплати. Тоді нагромадження можливе. Але може трапитися, що кожний окремий підприємець задоволений величиною вже нагромадженого капіталу. Всі разом вони будуть наймати лише стільки робітників, щоб підтримати незмінним запас капіталу. У результаті квазіренти буде дорівнювати лише амортизації і доход зникне». Звідси Робінсон робить