Відповідно до програми ЄБРР відкриваються кредитні лінії для місцевих банків, що приєднались до цієї програми. Максимальний розмір позички становить 250 тис. євро. Однак 2/3 всіх грантів – мікрокредити, сума яких коливається від 10 до 50 тис. євро. Для банків, що видають такі кредити, розроблено систему винагород: якщо їх портфоліо демонструє відмінні результати, вони отримують від ЄС грошові асигнування на вигідних умовах у розмірі 3,4 – 5,5 % від суми кредитів, які видали.
Сьогодні в Україні активізувалась діяльність банківських установ щодо кредитування підприємництва. Значну, але недостатню роль у розв‘язанні проблем кредитування підприємств виконують кредитні лінії, започатковані деякими міжнародними фінансовими організаціями та НБУ. Недоліком програми кредитування по лініях міжнародних фінансових організацій є те, що клієнтам пропонується один вид продукту, відсутній гнучкий підхід до потреб потенційних клієнтів.
Перешкодою зовнішнього фінансування є підвищений ризик підприємства. Тому потрібні заходи держави щодо зменшення цього ризику, адже підвищенню ролі банківського кредиту у фінансове забезпечення інвестиційних проектів сприятиме її відповідна підтримка за рахунок надання державних гарантій банкам у поєднанні з компенсацією процентної ставки за кредитами для підприємства. У такий спосіб блокується можливість нецільового використання бюджетних коштів. Обсяг кредитних ресурсів, які можуть бути надані банкам на фінансування підприємницьких проектів при наявності забезпечених гарантій в середньому у двічі-тричі більші за обсяг коштів, які виділені державою за гарантійними програмами. А з урахуванням того, що державні гарантії повинні надаватись лише на частину кредиту ( друга частина кредиту забезпечується, як правило, активами самого підприємства ), фактичний обсяг кредитних ресурсів для фінансування може перевищити в 4-5 разів кошти, які виділені на це державою [9].
Банківські кредити є одним з найпоширеніших способів залучення довготермінових позичкових ресурсів у розвинених країнах. В українській економіці простежується зовсім протилежне. Кредитні установи віддають перевагу стратегії задоволення короткотермінових потреб позичальників у кредитних ресурсах, що стримує їх у здійсненні довготермінових потреб. Проте є і позитивні зрушення на кредитному ринку, хоча тенденція до зростання частки кредитів довготермінового спрямування, що набуває закономірності, не є переконливим доказом на користь банківського кредитування, як єдиного чи домінантного джерела залучення суб‘єктами економічної діяльності кредитних ресурсів. Залучення ж кредитних ресурсів на довготерміновий період, тобто більше одного року, за допомогою облігацій може бути додатковим інструментом для підприємства. Одним із напрямів поліпшення способів та ефективності залучення кредитних ресурсів суб‘єктом економічної діяльності є розроблені на державному рівні рекомендації методи оцінки ефективності джерел залучення кредитних ресурсів, а на рівні підприємства – внутрішніх нормативних методик, котрі адаптовані до особливостей діяльності того чи іншого суб‘єкта економічної діяльності. Методики повинні розроблятись на базі алгоритму, представленого в таблиці 4.6.
Таблиця 4.6.
Етапи оцінки ефективності способів
залучення кредитних ресурсів та їхні структури
№ етапу | Напрям аналізу | Характеристика етапу
Оцінка здатності підприємства виконувати в подальшому кредитні зобов‘язання.
Виявлення потенційних способів залучення кредитного капіталу.
Оцінка ефективності способів залучення кредитного капіталу.
3.1 | Оцінка вартості кредитного капіталу за N - способом його залучення. | Порівняння відсотків і суми, що мають бути сплачені.
Аналіз впливу вартості позичкового капіталу на платоспроможність.
3.2 | Оцінка швидкості залучення кредитного капіталу за N - способом його залучення. |
Аналіз періоду реалізації кредитних відносин та їх вплив на діяльність підприємства.
Оцінка доцільності очікування за певним способом залучення кредитних ресурсів.
3.3 | Оцінка ймовірного обсягу кредитних ресурсів. | Аналіз кредитного ринку.
порівняння даного способу з аналогічними, що були реалізовані.
3.4 | Оцінка податкового навантаження за певною позичковою операцією. | Визначення податкового навантаження за способами залучення кредитних ресурсів та їх порівняння.
3.5 | Оцінка впливу на фінансово-господарську безпеку реалізації кредитних відносин за N–ою угодою. | Оцінка ступеня впливу позичальника на фінансово-господарську діяльність підприємства за способами залучення кредитного капіталу.
3.6 | Оцінка стабільності умов способу залучення кредитних ресурсів. |
Оцінка умов реалізації кредитних відносин та ймовірності їх змін.
3.7 | Оцінка обмежень та інших негативних чинників, що виникають при реалізації кредитних відносин. | Визначення максимального обсягу кредитного капіталу, що може бути наданий за способами його залучення.
Порівняння рівнів максимального обсягу за способами залучення кредитного капіталу.
Виявлення інших обмежень та їх оцінка.
4. | Оцінка варіантів диверсифікації способів залучення кредитного капіталу.
4.1 | Оцінка зменшення ризику відсутності кредитних ресурсів. | Порівняння агрегованого показника з рівнями ризику окремих способів залучення кредиту.
4.2 | Оцінка привабливості структури позичкових ресурсів. | Порівняння з показниками окремих способів залучення кредитних ресурсів.
5. | Аналіз результатів впровадження стратегії залучення кредитного капіталу.
Перш ніж почати аналіз тенденцій довгострокового кредитування, слід відмітити основні вади банківської системи, адже без розв‘язання внутрішніх проблем банківської системи важко сподіватись на те, що вона здатна ефективно вирішувати проблеми. До основних проблем банківської системи зводять:
- високу ризикованість будь якої підприємницької діяльності через відсутність досвіду роботи в ринкових умовах, слабкої матеріально-технічної бази, слабкої відповідальності учасників господарських відносин;
- відсутності довгострокової програми розвитку банківської системи;
- слабкого рівня законодавчого забезпечення господарської ( зокрема банківської ) діяльності, низької дисципліни;
- вкрай низького рівня капіталізації банківської системи, незначного рівня рентабельності банківської діяльності, нестабільності фінансового стану банку;
- порівняно високих резервних вимог до вітчизняних банків;
- відсутності повноцінної конкуренції, стримування розвитку фінансово-промислових груп, високої витратності банківської діяльності;
- наявності значної кількості проблемних кредитів, недосконалості механізму застави.
З іншого боку, інвестиційна сфера теж має низку вад:
неефективна економічна ( зокрема інвестиційна ) політика держави;
неефективна амортизаційна політика, яка має переважно податкове обґрунтування і не враховує довгострокових цілей розвитку економіки і промисловості;
не висока привабливість інвестиційного клімату, що викликано