Як бачимо, банківська система не готова до повномасштабного кредитування, а інвестиційна сфера не забезпечує випереджаючого економічного розвитку на засадах дії законів ринку. Внаслідок цього – діяльність із кредитуванням є досить ризикованою. Через це відсоткові ставки банку за надані кредитні ресурси не можуть задовольнити переважної більшості підприємств, оскільки плата за кредит не адекватна можливим результатам господарської діяльності після використання такого кредиту. Рівень ціни кредиту перевищує його фінансову віддачу у виробництві, а рентабельність цієї діяльності або падає, або залишається невисокою. Отож, не дивно, що ринок фінансово-кредитних ресурсів, котрий має бути економічним регулятором процесів структурної перебудови та реструктуризації підприємств, відзначається порівняною дорожнечею та короткостроковістю.

На сьогодні чинна фінансово-кредитна система України не зацікавлена у довгостроковому фінансуванні виробничої сфери. Ставка за кредитами, що їх надають банки, в тричі більша за облікову ставку НБУ, що зовсім не припустимо. Банку набагато вигідніше здійснювати короткострокові операції між суб‘єктами і посередниками фінансово-кредитного ринку і, відповідно, в такий спосіб гарантувати собі прибуток на рівні наявного ринкового відсотку. Внаслідок чого, більшість наданих кредитів використовується не на фінансування інвестиційних проектів, а на забезпечення «споживчих» витрат (погашення боргів, оплата енергоносіїв, виплата зарплати тощо). За таких умов роль фінансового капіталу у відродженні виробництва зовсім недостатня.

У розв‘язанні проблеми затяжної інвестиційної кризи суттєвим важелем може стати кредитування банками реального сектору, максимальне використання внутрішніх ресурсів. Але підвищена фінансова нестабільність суб‘єктів господарювання і пов‘язані з цим високі ризики кредитних вкладень не стимулюють зацікавленості банків у довготермінових інвестиціях, водночас вони стикаються з труднощами, пов‘язані з розміщенням своїх активів. Не слід також забувати про те, що інвестиційна діяльність супроводжується підвищеною ризикованістю. Виникає потреба у страхуванні конкретних інвестиційних проектів. При чому операції з інвестування мають бути застраховані на умовах, вигідних і страховій компанії і інвесторам. Варто зауважити, що створення системи страхування і перестрахування вкладень необхідне щоб активізувати банки у здійсненні доступного довготермінового інвестиційного кредитування.

Для забезпечення належних умов кредитування банками інвестиційної діяльності суб‘єктів підприємництва необхідно запровадити ефективне управління ліквідністю банківської системи шляхом постійних прозорих операцій НБУ на відкритому ринку, що буде сприяти використанню широкого спектру фінансових інструментів та подальшому розвитку інвестиційної сфери а також подбати про створення потужних стимулів для банків, діяльність яких має інвестиційне спрямування.

Слід пам‘ятати, що основним джерелом інвестиційних кредитів є кошти населення, адже саме населення здатне вкласти свої заощадження на тривалий термін. Тому розвиток системи акумуляції заощаджень населення в банківську систему є вирішальним чинником у розв‘язанні проблеми інвестиційного кредитування. В такому разі можна запропонувати розвиток системи обов‘язкового страхування вкладів, причому довгострокові депозити страхувати за пільговими ставками.

Необхідна також державна програма удосконалення системи банківського кредитування позичальників, яка б охоплювала нормативно-правові та економічні напрямки функціонування кредиту. В такому разі доцільно забезпечити:

- покращення регулятивної бази, в тому числі закони які захищають права кредиторів. Зокрема, прийняти ЗУ «Про банківське кредитування» з урахуванням об‘єктивних законів функціонування кредиту, принципів та умов організації кредитування, де визначити як відповідальність банку, так і позичальника, а також держави. Прийняття нового закону дало б змогу збільшити обсяги банківського кредитування, зменшити ризики у сфері активних кредитних операцій, внаслідок чого виграють не лише банки, але й позичальники, які матимуть змогу розширити свою діяльність за рахунок кредитних коштів. А виграш держави в тому, що із зростанням банківського кредитування зросте обсяг надходжень до бюджету у вигляді податків;

- інфраструктуру кредитних операцій. НБУ слід розробити нове положення «Про кредитування», методику оцінювання кредитного ризику та управління ним, положення «Про роботу з проблемними кредитами», рекомендації з аналізу кредитного портфеля тощо;

- розробку єдиної методичної бази організації кредитування. Якщо керуватись вказівками НБУ, то банки зобов‘язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрібанківське положення про порядок проведення кредитних операцій і методику проведення оцінювання фінансового стану позичальника та ряд інших [32].

З економічної точки зору важливим є:

- зниження ціни кредиту та розширення його доступу для ширшого кола клієнтів. Відсоткові ставки за кредитами можна зменшити, якщо клієнт приносить банку значні доходи за валютними операціями, акредитивами, гарантіями тощо. Відсоткова ставка може бути зменшена, якщо позика диверсифікує кредитний портфель банку. В такому разі, пропонується при укладанні кредитних угод передбачати постійно коригування відсоткової ставки у випадку зміни облікової ставки НБУ, темпів інфляції тощо;

- для стимулювання надання банками довготермінових позик на інвестиційну діяльність необхідно: вирішити питання надання пільг щодо створення обов‘язкових резервів, оподаткування доходів і використання прибутку банків, створення умов для акумуляції у банках значних вкладів, щоб забезпечити необхідний обсяг кредитів, котрі мають надавати банки. Для цього слід стимулювати формування термінових депозитів шляхом диференціації норм обов‘язкових резервів залежно від складу депозитів, зниження податку на прибуток за відсотками та термінові депозити;

- акцент банку під час вибору рішення про надання кредиту позичальникам слід роботи на якості менеджменту, аналізу фінансових звітів та рахунків і лише в останню чергу на забезпечення;

- здійснювати адаптацію міжнародного досвіду кредитування до української практики, звернути особливу увагу на розвиток кредитних ліній, овердрафтів, консорціумних кредитів;

- підвищення рівня кваліфікації персоналу управління і фінансів на підприємстві, їхньої документації, зокрема бізнес-планів. Є декілька шляхів розв‘язання даної проблеми: перший – навчити підприємця професійному бізнес-плануванню, це повинні виконувати агенції