створення дієвих механізмів захисту прав і свобод підприємців; *

гармонізація українського законодавства із законодавством Європейського Союзу та СНД;*

забезпечення законодавчої гарантії незмінності та довготривалості державної політики щодо підтримки малого підприємництва;*

розробка нормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою та підприємцями, роботодавцями і найманими працівниками, у тому числі і для забезпечення їх соціального захисту, встановлює норми і правила здійснення підприємницької діяльності, регламентує діяльність органів державної влади, їх посадових осіб щодо виконання ними відповідних повноважень у сфері розвитку малого підприємництва;*

вдосконалення функціональної та організаційної структури центральних та місцевих органів виконавчої влади в частині забезпечення розвитку і державної підтримки малого підприємництва".

За цього слід відмітити, що держава на рівні закону визначає критерії віднесення суб'єктів до розряду "малих". Отож у нашій країні відповідно до Закону України №2063-III "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19 жовтня 2000 року до числа суб'єктів малого підприємництва віднесені:*

фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;*

юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500'000 євро".

Згідно з цим визначенням переважна більшість суб'єктів малого підприємництва - це підприємці-фізичні особи. Та останнім часом до цієї категорії суб'єктів малого підприємництва виникло упереджене ставлення. Інтереси цієї мільйонної підприємницької спільноти поступово утискаються. Треба зазначити, що саме цю організаційно-правову форму обрали найдрібніші суб'єкти підприємницької діяльності, життєве кредо яких можна сформулювати як "підприємництво проти бідності". Ці суб'єкти є вразливими до будь-яких змін у регулюванні їхньої діяльності. Проте останнім часом таких змін відбулося багато, і тому ці підприємці мають найбільше проблем [65,с.125].

До основних функцій малого підприємництва належать:

- створення додаткових робочих місць, вирішення проблем самозайнятості, бідності та вирівнювання майнової та соціальної диференціації переважної частини населення;

- формування середнього класу – прошарку населення, який реально забезпечує стабільний розвиток економіки та суспільства в цілому;

- усуненння диспропорцій на товарних ринках шляхом швидкого реагування на зміни кон'юнктури ринку, насичення споживчого ринку товарами та послугами;

- розвиток регіонального і місцевого господарства та ринків з орієнтацією на національні інтереси, формування суттєвої частки доходів місцевих бюджетів;

- підтримання ефективного конкурентного середовища, оюмеження монополізму великих підприємств;

- активізація інноваційних процесів, оперативне впровадження досягнень науково-технічного прогресу тощо.

Треба також зазначити, що в графі "Очікуваний результат" проекту документа жодного разу не наведено хоч якихось вимірюваних показників. Однак проект розпорядження Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо виконання національної Програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні на 2004 рік" не побудовано за принципом вирішення наболілих проблем. На жаль, у проекті документа в розділі "Законодавче забезпечення" немає кроків щодо розробки законодавства про спрощену систему оподаткування та необхідних підзаконних актів. Немає і згадки про необхідність запровадження єдиного соціального внеску, що стає актуальним після прийняття Верховною Радою змін до пенсійного законодавства. Немає й пропозицій щодо встановлення спрощеної звітності для суб'єктів малого підприємництва перед соціальними фондами. А все це є неабиякими проблемами для підприємницької спільноти [2].

Складається враження, що програма містить заходи з підтримки лише невеликої кількості потенційно інвестиційно-привабливих зростаючих малих підприємств. Це благородна мета, але на поточному етапі явно недостатня для всього малого підприємництва.

Значну кількість заходів сформульовано неконкретно, вони містять перелік функцій, що їх має виконувати Держкомпідприємництва і без цієї програми. Тому існує нагальна потреба конкретизувати заходи, визначити кількість та тематику семінарів і виставок, що заплановані в даному документі. У проекті документа пропонуються заходи з розробки різних кредитно-фінансових механізмів та пошуку механізмів розширення доступу до кредитних ресурсів. Такий творчий пошук механізмів є доброю метою, але не може трактуватися як конкретний захід. Спочатку треба знайти такі механізми, а потім у програмі закладати заходи щодо їх упровадження. Тільки тоді можна буде говорити про можливість вимірювання ефективності витрачених на заходи грошей.

Також неактуальним є проведення досліджень (як це пропонується в проекті заходів) з метою виявлення перешкод на шляху розвитку малого підприємництва. Такі дослідження проводяться міжнародними організаціями регулярно, і їх результати оприлюднюються. Проблеми вже досить чітко ідентифіковані. Натомість існує велика потреба в проведенні соціологічних досліджень з метою з'ясування стану малого підприємництва. Особливо необхідно визначити становище саме підприємців-фізичних осіб. Вони не здають статистичної звітності, тому невідомими залишаються такі дані, як галузевий розподіл таких суб'єктів, рівень їх прибутковості (або принаймні самооцінка його суб'єктами) та сукупний вклад їх у ВВП країни. Без цієї інформації планування політики стосовно цієї категорії суб'єктів є хаотичним. Проте, подібних заходів у проекті документа не передбачено.

Загалом Національна програма має стати консолідуючим механізмом для всіх органів державної влади в їх політиці щодо малого підприємництва. Але запропоновані заходи радше відповідають поняттю "програма Держкомпідприємництва", ніж "національна програма".

Будь-яке підприємство має потребу у фінансуванні. Під фінансуванням підприємства розуміють залучення необхідного для придбання основних і оборотних фондів підприємства капіталу, іншими словами, покриття потреби в капіталі.

У цьому плані особливу роль грають кредити, перетворюючи, власне кажучи, в основне джерело, що фінансує народне господарство додатковими грошовими ресурсами. З переходом від командно-адміністративної до ринкової економіки монополізована, державна банківська структура стає більш динамічної і гнучкою. Банківська система ґрунтується на приватній і колективній власності й орієнтована на подолання конкуренції . В умовах формування ринкового