Згідно положення про кредитування, кредит – це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка [52,c.237].

У кредитних відносинах беруть участь дві сторони :

позичальник ;Кредит (від лат. сreditum - позика, борг) є однією з найскладніших економічних категорій.

кредитор.

Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладена угода позички, є об’єктами кредиту [44, c. 291].

Операції з наданням кредитів належать до активних операцій банку. Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов’язання позичальників повернути кошти та заплатити проценти у встановлені строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків.

Позички банків – важливе джерело грошових коштів для бізнесового та споживчого секторів економіки. В процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником в установлений строк наданої банком позички та процентів, належних кредитору.

Разом з тим, кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків – ризик неповернення позичок. Таким чином, кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон’юнктури і повинна бути спрямована на зменшення кредитного ринку. Тому банки при наданні кредитів повинні вдавати заходів щодо запобігання кредитних ризиків. До цих заходів належать :

перевірка здатності позичальника повернути позичку;

перевірка забезпечення позички, чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією);

створювання резервного фонду тощо.

Як було сказано вище, кредитна діяльність займає провідне місце в діяльності банків, яка водночас носить як ризиковий так і прибутковий характер. Потрібно також зазначити, що банківський кредит надається для забезпечення розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності.

Так найпоширенішими є кредитні відносини між банками та підприємствами, організаціями і товариствами. Другий тип відносин – це кредитні відносини між банками і державою. Третій – між підприємствами, організаціями та товариствами. Четвертим типом є відносини між банками та населенням і останній (п’ятий) – між фізичними особами і банками (споживчий кредит) [51,c.241].

Виходячи з наведених вище типів кредитних відносин, розрізняють чотири основні форми кредиту [44,c.297] :

товарний кредит (коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу);

грошовий;

акцептний,

авальний.

Але, існуючи в таких формах, кредит має виконувати такі функції:

перерозподільну;

емісійну;

контрольну.

При визначенні функцій кредиту треба мати на увазі, що при зміні економічної суті в процесі історичного розвитку змінюються і його функції [44, c. 294].

За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, отже – кредит виконує перерозподільну функцію.

Наступною функцією кредиту є створення грошей для грошового обігу – емісійна функція.

Кредиту також властива контрольна функція, вступивши в кредитні відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю діяльністю.

Кредитні відносини в економіці базуються на певній методологічній основі, одним з елементів якої виступають принципи, яких строго дотримуються при практичній організації будь-якої операції на ринку позичкових капіталів. Ці принципи стихійно складалися ще на першому етапі розвитку кредиту, а надалі знайшли пряме відображення в загальнодержавному і міжнародному кредитному законодавствах [56,c.123]:

1. Поверненості кредиту. Цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їхнього використання позичальником. Він знаходить своє практичне вираження в погашенні конкретної позички шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок тої кредитної організації, що його надала, що забезпечує поновлюваність кредитних ресурсів банку як необхідної умови продовження його статутної діяльності

2. Строковість кредиту. Означає, що позичка повинна бути повернена в строго визначений строк, який обумовлений в кредитній угоді.

Потрібно зазначити, що кредити за строками поділяються на :

короткострокові – термін видачі до 1 року;

довгострокові – більше одного року.

Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не більше 12 місяців. Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння та розширення діючих підприємств і їх реконструкцію, тобто на створення та відтворення основного капіталу, надається в строки, що обумовлені нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об’єктів. Ці строки, як правило, перевищують 12 місяців.

З переходом на ринкові умови господарювання цьому принципу надається особливе значення. Від його дотримання залежить :

(нормальне) забезпечення суспільного відтворення (виробництва) грошовими засобами, темпи зросту виробництва;

забезпечення ліквідності комерційного банку, тобто недопущення безповоротних вкладень;

можливість отримання позичальником в банку нових кредитів.

Строки кредитування встановлюються в залежності від терміну обертання матеріальних цінностей, що кредитуються та окупності витрат, але не вище нормативних.

Можна зробити висновок, що від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернуті позички [47,c.362]

3. Платність кредиту. Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати права за їхнє використання. Економічна сутність плати за кредит відображається у фактичному розподілі додатково отриманої за рахунок його використання прибутку між позичальником і кредитором.

Практичне вираження розглянутий принцип знаходить у процесі установлення величини банківського відсотка, що виконує три основні функції:

перерозподіл частини прибутку юридичних і доходу фізичних осіб;

регулювання виробництва і обороту шляхом розподілу позичкових капіталів на галузевому, міжгалузевому і міжнародному рівнях;

на кризових етапах розвитку економіки — антиінфляційний захист грошових нагромаджень клієнтів банку.

Ставка (чи норма) позичкового відсотка,